Тепер до загального гамору на палубі додався звук пострілу з мушкета, і навіть прокотилась луна від гармати, хоча на «Посейдоні» не було ніякої артилерії: хоч би що там відбувалося, на це не можна було більше не звертати уваги. Ебенезер підійшов до трапа, але перш ніж встиг піднятися, він зіткнувся з Бертраном у нічній сорочці та ковпаку, який одним стрибком скочив вниз і розпростерся на підлозі.
— Хазяїне Ебенезере! — скрикнув він і, вгледівши поета біля трапа, тремтячи всім тілом, став на коліна. Побачивши, який нажаханий був його слуга, Ебенезер відчув, як йому аж морозом сипнуло поза шкірою.
— Що таке, приятелю? Який шляк тебе трафив?
— Тут нам усім і каюк, пане! — заволав Бертран. — Із нами все кінчено!
— Ні! Ти п'яний!
— Присяй-бо, пане! Нас усіх очікує прогулянка по дошці!
Як він пояснив, на «Посейдоні» пізно по обіді помітили на південному сході якесь вітрило, і, узявши його за один з кораблів флотилії, капітан Міч вирішив поквапитися і його наздогнати, перш ніж стемніє, — військовий корабель, який мав провести їх безпечно через води, де траплялися пірати, зник з обрію, відколи вони були біля Корву, і два кораблі становили складнішу здобич, ніж один. Але оце лиш нещодавно їм вдалося наздогнати незнайомця, і щойно вони опинилися на достатній відстані, як звідти у напрямку носа корабля пролунав постріл, і вони вже надто пізно зрозуміли, що потрапили в пастку.
— Заради Бога, і чого я не залишився з Ральфом Бердселом! — заголосив він наостанок. — Краще вже втратити свого струка, ніж втратити життя! Що ми тепер робитимемо?
У Лауреата на те питання не було кращої відповіді, аніж у його пахолка, який, припавши до землі, тремтів, стоячи навколішки. Стрільба припинилася, але галасу стало ще більше, ніж раніше, і Ебенезер відчув поштовх від того, як корпус іншого корабля торкнувся корпусу «Посейдона». Він піднявся трохи вгору трапом, аби виглянути з люка.
Йому відкрилося моторошне видовище. Інше судно пройшлося вздовж правого борту «Посейдона», міцно причепившись до своєї жертви численними гаками. Це було двощоглове судно, що мало оснащення, як у шхуни; менше від «Посейдона», але завдяки своїй близькості та тому, що багато тижнів довкола них, окрім моря аж до самого горизонту, нічого не було видно, воно здавалося велетенським. Чоловіки з пістолями чи смолоскипами в одній руці й абордажними шаблями в другій безперешкодно дерлися через релінг і збивали докупи залогу «Посейдона» навколо грот-щогли, а їхні постаті, підсвічені вогнем, ставали ще більш страхітливими; здавалося, що капітан Міч вважав нерозумним чинити спротив. Самого капітана разом із його помічниками можна було побачити далі, ближче до корми, під окремою охороною біля бізань-щогли, а на чардак уже, піднявши з ліжок, виводили пасажирів, більшість із яких була в нічних сорочках і спідньому. Чоловіки слали прокляття та скаржилися; жінки зомлівали, верещали або просто плакали в очікуванні своєї долі. Над фок-щоглою піратів висів щербатий місяць, і біле світло відбивалося від гафельних топселів, що тріпотіли на вітру; нижні вітрила, круто приведені до вітру, також обдував прохолодний нічний бриз, і вони, кидаючи гігантські тіні, горіли помаранчевим світлом від смолоскипів. Ебенезер наліг усім тілом на трап, щоб не впасти. Йому спали на пам'ять усі жахіття, про які він читав у Есквемеліна; як Рош Бразиліано мав звичку смажити своїх бранців на дерев'яних рожнах або натирати їхні рани після шмагання батогом лимоном і перцем; як Л'Оллоне голіруч виривав у своїх жертв язики та жував їхні серця; як Генрі Морґан вичавлював у чоловіків очі з очниць за допомогою джгута, зав'язаного навколо черепа, підвішував їх за пальці рук і ніг або тягнув їх догори, прив'язавши за інтимні місця.
Позаду знизу було чутно, як голосив Бертран.
— Досить, відставити! — віддавав накази один з піратів. Вони не збираються зазіхати на нещасні життя пасажирів, виголосив він, їм потрібні гроші та запаси, що є на кораблі. Якщо кожен поводитиметься належно, то їм не завдадуть жодної шкоди, і єдине, що їм загрожує, — це втрата цінного майна, декількох діжок солонини й гороху та трьох чи чотирьох матросів, котрі піратам потрібні, щоб поповнити їхню залогу; і за годину вони зможуть відновити свою подорож. Потім він відрядив загін піратів, щоб вони супроводили чоловіків з-поміж пасажирів назад до їхніх кают і зібрали здобич, залишивши жінок нагорі як заручниць, аби ніщо їм не завадило в пошуках поживи; іншій команді він наказав оглянути трюм, забравши все необхідне; а третя група, що складалася з трьох озброєних чоловіків, вирушила до полубака привести решту моряків, які могли там залишитися.
— Мерщій! — вигукнув Ебенезер, стрибнувши на підлогу і звертаючись до Бертрана. — Вдягай цю одіж і дай мені мою нічну сорочку! — Він почав якомога хутчіш стягувати з себе одяг слуги.
— Навіщо? — заскиглив Бертран. — Усе одно з нами все кінчено.
