Ебенезер уже зняв із себе одяг і почав стягувати нічну сорочку.
— Ми не знаємо того, що на нас очікує, — сказав він похмуро. — Можливо, їм потрібні джентльмени, а не голота. У будь-якому разі, краще вже було б чесно пройти це випробування: якщо я й маю померти, то помру Ебеном Куком, а не Бертраном Бертоном! — Він потягнув востаннє, і сорочка спала з Бертранової голови та злізла з його рук. — Господи Ісусе, таж вона засрана!
— То від страху, — визнав пахолок, порпаючись в одязі.
— Ану стій, дамочки! — почувся голос з люка. — Та ви тільки-но погляньте, панове, це ж якась плавуча Ґоморра!
Ебенезер, наполовину просунувши голову крізь закаляну сорочку, і Бертран, що стояв навколішках голий, обернулися обличчям до трьох піратів, що вишкірили зуби та, тримаючи в руках пістолі й шаблі, стояли біля трапа.
— Мені б дуже не хотілося псувати вам вечірку, морячки, — сказав їхній ватаг. Це був лютий з виду мавр, темношкірий, з бичачою шиєю, зламаним носом і шорсткою бородою; на голові в нього сидів червоного кольору капелюх, схожий на тюрбан, і крізь розстебнуту сорочку куделилося чорне волосся. — Але нам потрібні ваші дупи на чардаку.
— Прошу, не робіть помилки щодо мене, сер, — відказав Ебенезер, тягнучи край своєї нічної сорочки донизу. Він випростався і якомога спокійніше з погордою вказав на Бертрана. — Цей хлоп хай говорить сам за себе, але я ніякий не моряк: моє ім'я Ебенезер Кук, і я є Поет-лауреат Його Королівської Величності Провінції Меріленд!
Оскільки заява Ебенезера не справила на страхітливого мавра та його двох спільників жодного враження, вони виштовхали своїх бранців — Лауреата, що мав на собі тільки свою огидну нічну сорочку, і Бертрана в плюндрах, які він похапцем натягнув, — нагору, на чардак. Гамір тим часом трохи вщух; хоча жінки та слуги з усіх боків плакали й голосили, корабельна старшина та залога стояли похмурі, збившись у невеличкі групи навколо бізань- і грот-щогли відповідно, а джентльмени, які по одному поверталися з кают-компанії під охороною своїх драпіжників, міцно стиснувши губи, справляли мовчанку. Поки що ніякої фізичної шкоди ані жінкам, ані чоловікам завдано не було, і це спритне пограбування «Посейдона» майже добігало кінця. З усіх тих намірів, про які заявили пірати і які вдалося підслухати Ебенезеру, їм залишилося лише перевантажити провізію та переконати трьох чи чотирьох моряків перейти до них на службу.
Що стосувалося пограбування, то про це Ебенезер не турбувався, позаяк його слуга вже обібрав його дочиста; але те намовляння на службу до піратів вселяло в нього жах, бо його та Бертрана схопили на полубаку й жоден з них двох не був вдягнений як джентльмен. Його страхи подвоїлися, коли їхні поневолювачі повели їх до грот-щогли.
— Ні, прошу, послухайте мене! — вигукнув він. — Я зовсім не моряк! Мене звати Ебенезер Кук, з мису Кука, що в Меріленді! Я — Поет-лауреат!
Залога «Посейдона», попри серйозність свого становища, під час їхнього наближення почала посміхатися, підштовхуючи один одного.
— Ти брехло-лауреат, маримане, — гарикнув один з піратів і штовхнув його так, що той приєднався до гурту. Але ця сцена привернула увагу, й один зі старшин піратів, що стояв на шкафуті й за віком та зовнішністю, здавалося, міг би бути капітаном, підійшов до них.
— Що там таке, Боабділе? — голос цього старшини був незлобливий, а вдягнений він був, порівняно з чудернацькою вдяганкою своїх підлеглих, у доволі скромне вбрання, яке можна було б очікувати побачити на джентльмені; на березі його можна було б узяти за чесного плантатора чи кораблевласника років п'ятдесяти, але здоровань мавр, вочевидь, був стурбований його наближенням.
— Та нічо' такого, капітане. Ми знайшли цих пустотливих песенят-содомітів на полубаку, й отой довгий стверджує, що він ніякий не моряк.
— Спитайте мого слугу! — благально мовив Ебенезер, впавши навколішки перед капітаном. — Спитайте тих негідників, що стоять отамо, чи я один з них! Присягаюся, сер, я джентльмен, Лауреат Меріленду за наказом лорда Балтимора!
У відповідь на капітанове запитання Бертран засвідчив особистість свого хазяїна та виказав власну, а боцман самохіть надав додаткове підтвердження; але старий Нед, хоч його думкою ніхто і не цікавився, на зло присягнув протилежне і, як доказ, видобув, на превеликий поетів жах, підписаний на полубаку документ, який проголошував Ебенезера членом залоги.
