— То все щира правда, — виголосив Ебенезер у відповідь на те загальне обурення, яке викликало оголошення Неда. — Це розпусний чоловік, якому було замало того, що він розтринькав усі свої гроші, так він заклався ще й на мої, ось чому я не міг долучитися до ваших ігор. Але присягаюся, що відплачу вам за вашу ласку, позаяк ви назначили їй ціну. Запишіть мені ваші імена і, щойно я прибуду до Молдену, того ж таки дня відішлю вам цю суму.
— Еге ж, б'юся навзаклад, що пришлеш — і плакали вже мої грошенята, — засміявся Сокирник. — Такі обітниці легко складати!
— Послухайте, дозвольте мені пояснити… — Ебенезер вирішив відкрити перед ними свою справжню особистість — тут і зараз.
— Не треба ніяких пояснень, — сказав боцман, який у більшості подібних справ виступав від імені моряків, що стояли на вахті. — Коли моряки доглядають хворого моряка, то не потребують жодної подяки, але коли вони ділять полубак із якимось хворим пасажиром, то їм за це в кінці подорожі платять.
— Такий морський закон, — підтвердив Нед.
— І справедливий, — погодився Ебенезер. — Але якщо тільки ви…
— Годі, — наказав боцман, усміхаючись, і дістав зі своєї кишені шмат паперу. — Твій хазяїн каже, що в нього немає грошей, і ти також це стверджуєш. Тобі нічого не залишається, як підписати цей папір.
Ебенезер нерішуче взяв до рук документ і прочитав слова, що були написані грубим почерком.
— Що це таке? — вигукнув він і, відвівши очі від документа, уздрів моряків, які, бачачи, як він здивувався, вишкірили зуби.
— Це морський закон, як уже сказав Нед, — відповів боцман. — Підписуй, і ти станеш таким самим бідним мариманом, як і решта з нас, який ані бзда не винен своїм товаришам.
І справді, документ стверджував, що підписант цього стає кимось на кшталт почесного члена залоги «Посейдона» і ділить з ними всі права, привілеї й обов'язки, як і звичайний моряк, за винятком того, що він не стає до роботи і не отримує платні. Мова документу, вишукана порівняно з краснописом, наводила на думку, що це насправді є традиційним способом вийти з цих, як здавалося Ебенезеру, нових важких обставин, і підпис капітана Міча в кутку свідчив про те, що на це мається офіційний дозвіл.
— Отже… вам зрештою не потрібно буде нічого платити?
Боцман кивнув.
— Було б проти правил очікувати цього від товариша, із яким разом служиш.
— Ну, що ж, це честь для мене! — засміявся поет, і його шана до цих людей подвоїлася. — Я з радістю негайно поставлю під цим свій підпис! — І витягши своє перо, він написав на папері власне справжнє ім'я та титул.
— Еге, приятелю, — сказав Сокирник, заглядаючи йому через плече, — що це ти за штуку надумав утнути у відповідь на нашу ласку? Підписуйся своїм власним ім'ям, а не ім'ям свого хазяїна!
— То ти вже чув раніше про морський закон? — підозріло запитав Нед.
— Ба ні, джентльмени, я не збирався жартувати. Настав час, щоб ви взнали правду. — І він розповів їм усю історію свого перевтілення, намагаючись якомога коротше з'ясувати, навіщо це все йому знадобилося. Випивка розв'язала йому язика: він говорив пишно й велемовно і, аби підтвердити свої повноваження, прочитав їм напам'ять усі строфи, що були в його записнику.
— Скажіть лишень слово, — мовив він наостанок, — я приведу сюди свого слугу, і він присягнеться, що так воно і є. Він і вірша напам'ять не знає і навряд чи й прочитає їх зі сторінки.
Моряки поставилися до цього спочатку недовірливо, але коли поет скінчив, вони були вочевидь вражені. Ніхто не запропонував привести Бертрана, щоб він це засвідчив. Головне, що викликало в них зауваження і сумніви, як з'ясувалося, становив той факт, що Ебенезер погодився на гамак на полубаку, тоді як його слуга насолоджувався милостями міс Люсі Роботем, але й це Лауреат використав собі на руч, нагадавши їм про свій славень невинності: така поведінка, як Бертранова, була немислима для людини, для якої невинність є самою її суттю.
— Дідько! — вигукнув боцман. — Та невже ти хочеш сказати, що поет — то такий собі піп-кателик, який послуговується своїм стручком, лише аби спустити воду з трюму?
