Спав я довго, і був уже день, коли я прокинувся і знайшов Гіктопіка, що сидів у свойму королівському фотелі в гурті своїх заступників-ватажків. Він наказав їм, покіль я спав, поводитися тихо, і побачивши, що я вже встав, вийшов наперед та обійняв мене, ознаймивши, що я буду другою після нього людиною в сьому місті і я можу взяти собі в жони найгарнішу дикунку з його племені, бо я потрапив відновити мир межи його людьми. Я поцікавився: Як се могло ся стати? — і він дав відповідь. Королиця на світанку прийшла до нього і попрохала вибачити її за невірність, і присяглася, що я її так вгонобив, що однині вона ніколи більше не відлучатиметься од королівського ложа. От тілько він боїться, мовив він, що її рішучости надовго не вистарчить; то вже напевне завдяки якійсь моїй неймовірній чоловічій моці я потрапив догодити їй, а я збираюся залишити се місто сьогодні.
Почувши се, я одвів його набік і, зоставшись із ним сам на сам, повідав йому, якого простого способу я зажив, запевнивши його, що й він так само, як і я, може се зробити. Бо така вже мала була калюжка, що будь-яке жабеня там здаватиметься великим. Гіктопік нігди не чував про такий обичай (якого я навчився у скурвих арабів) і слухав мене з почудуванєм. Але знати — то не вміти, тож йому нічого не залишалося, як спробувати сю науку самому, і він прудко вийшов із приміщення.
Поки він ото так ходив мизкатися і був відсутній, я зібрав докупи своїх братчиків і наказав їм лаштувати судно в путь, бо мав намір відплисти того ж таки дня, щоби продовжити наші розвідини. Вони одразу і вирушили, усі, опріч Берлінґейма, що тинявся берегом, кóпаючи камінці; і ми вже були майже готові відплисти, коли Гіктопік вийшов зі своєї хижі. Він знову обійняв мене, сього разу ще палкіше, та став благати мене залишитися в його місті назавжди яко принц і його спадкоємець. Адже його мизканє так укоськало королицю, сказав він, що вона три дні не вставатиме з ліжка і матиме закреп із тиждень. Але я одкинувся його пропозиції, сказавши, що маю справи в иньших місцях, які потребують мойого втручання. По довгій розмові він зрештою таки поступився, дозволив мені плисти далі, обмисливши мене і моїх братчиків усілякими дикунськими гостинцями і давши їства й води, абисьмо мали того подостатком на кораблі.
