Отак-то промовляв Гіктопік, і я слухав його, здумівши, бо більшість чоловіків, незугарних вдовольнити своїх жінок, не люблять зізнаватися иньшим чоловікам, що їм бракує на чоловічій силі. Одначе я захоплювався його правдомовністю, щирістю та щедрістю, з якою він припрошував мене спробувати вчинити те, що він сам був неспроможний зробити. З усім тактом, на який я тілько виявився удатний, я прийняв пропозицію Гіктопіка, після чого він вказав мені на двері у своїй хижі, що вели, як він сказав, до покоїв королиці. За сим він влігся коло багаття та заснув, але сон його був тривожний, як тілько і може спати чоловік, що дав дозвіл иньшому ввійти до опочивальні, де лежить його дружина.
Щойно Король заснув, як я ізразу ж рушив до дверей і сповнив би всі його схотінки, якби тільки Лд Берлінґейм, схопивши мене за руку, не став мені на заваді, ознаймивши, що він рішуче проти того, аби я се робив. Я запитав його, чого се він проти? — оскільки відав, що він ніякий не католицький святенник. На що він одповів: Хай там що, але він замірився зробити се сам, бо я вже зажив милостей у Покахонтас і справичив сю дівицю, удавшись до непристойного способу, тогді як він так і не запобіг у неї жодної ласки і не спав з жодною жінкою, відколи відплив з Лондона. Ба більше, він ознаймив, що коли я одмовлю йому в сій послузі (хоч саме він був у мене в боргу і завдячує мені своїм нікчемним життям, а не навпаки), він намірявся розголосити правду, відкривши всім у Джеймставні, а також в Лондоні мій рецепт з баклажаном.
Я йому на теє одповів, що він може плужити сю дикунську королицю, якщо йому вже так кортить, мені до того байдуже, додавши, що якщо вона бодай вполовину така Мессаліна, як її змалював наш добрий Гіктопік, то знадобиться з десяток таких Берлінґеймів, аби її вгамувати. Сказавши се, я чемно вклонився, припрошуючи його до дверей, і приєднався до своїх товаришів, що хропли біля огнища. Одначе я не став вкладатися спати і, покурюючи люльку, міркував собі так, що мої нічні пригоди цілком імовірно ще не добігли кінця.
