Мене се анітрохи не збило з плигу, бо ж я звик мати справу однаково і зі шльондрами, і з дикунками. Я підняв свої плюндри і витяг ізвідти жменьку брязкалець, що завжди полонили очиська дикунів. Ото я й дав їй сії штуки, але вона викинула їх геть і стала вимагати, аби я дав їй ще щось. Тогді я дав їй маленький оберіг, котрий належав колись мертвому мавру, а од нього перейшов до мене, що, як казали, мав магічну силу, але і сього дарунку вона не рачила прийняти. Опісля я запропонував сій курві хтиву фігурку, різьблену зі слонової кістки, дрібну монету із сороміцьким написом арабщиною та пообіцяв їй дванадцять ярдів шкотського сукна, що мають привезти наступним кораблем з Лондона, — але все було марно. Вона зажадала шість низок вомпомпегів або дев'ять роаноків за свої послуги і ні на що иньше не погоджувалася, бо саме таку ціну за її тіло звикли платити иньші коханці, адже вона королиця. Я одрік їй, що не маю при собі дикунських грошей, як і не маю жадної можливості роздобути їх, але якщо вона дозволить мені угонобити мою хіть, то я пришлю їй з Джеймставна цілого фунта стерлінгів — монету, якої у Лондоні вистарчить на те, щоби купити собі чортів тузінь хвойд. Але королиця і чути не схотіла про мого фунта стерлінгів і, повернувшись на живіт, так бзднула, що це зробило б честь і самій королеві Єлизаветі. Я заявив, що Кап Джона Сміта так легко не одвадити, і коли на теє вона одповіла у притаманний їй спосіб, я поклав собі хай там що, а таки вволити, незважаючи на неї, своє бажанє. Межи практичних французів ходить така примовля, що коли нема змоги їсти дроздів, то тогді, либонь, тра' вдовольнятися вороною. Отож я вже більше не зволікав і одразу ж приневолив королицю до того гріха, за який наш Господь наслав на Міста Рівнини дощ з вогню…
Справувавшись, я одсунувся, очікуючи, що королиця гукне своїх охоронців, аби вони вхопили мене, що, як я гадав, вона не забариться зробити. Якусь хвилю вона лежала на долівці, одхекуючись, а коли нарешті перевела дух, то зняла зі своєї шиї десяток низок вомпомпегів і подарувала мені. Потім вона ознаймила, що сеї ночі вона налюбилася вдосталь, так що в неї болітиме аж до молодого місяця. Отак сказавши, вона чи то зомліла, чи то запала в якийсь сон, і я залишив її, перейшовши до другого покою, аби цабанити Берлінґейма за те, що йому забракло фантазії. Він се сприйняв, не приховуючи свойого дрантивого настрою, що було очікувано, бо я знову взяв гору над ним.
