Баришник дур-зіллям полностью

— І має клепку достатню, щоб зрозуміти, що іншої мети, окрім продовження роду, в неї немає, — додав Тімоті. — І достатньо глузду, щоб задля розваги робити те, що звірі роблять волею-неволею. Я добре ладнаю з жінками, пане Поете: я кохав багатьох дівчат і, поза сумнівом, кохатиму їх ще. Але, як каже нам Святе Письмо, смерть є плід від Дерева Пізнання, так само, я гадаю, що й Нудьга — це плід Кмітливості й Уяви. Нова коханка лежить уночі, відкинувшись на спину в гарній опочивальні, і її коханець задоволений. Але тільки-но ця проста втіха приїдається, вони починають добирати способу, щоб зробити свою розвагу вишуканішою: від Аретіно вони навчаються різноманітних поз; у Боккаччо вони вчаться, як треба залицятися й зваблювать при світлі дня, на полі, у бочках з-під вина чи в кутках побіля коминка; з Катулла та пустотливих греків вони дізнаються, що До лісу веде багато стежок, а лісів, які треба дослідити різними шляхами, існує більше, ніж один. Якщо вони кмітливі й відважні, то їхнім відкриттям нема кінця і краю, а якщо вони ще й вдатні до читання, то до їхніх послуг амурний досвід усього людського роду: любовні втіхи Хіни, маврів, турків, африканців і найтямущіших народів Європи. Хіба не так, сер? Коли такі чоловіки, як ми, закохуються в жінку, то любимо її з ніг до голови — усю; ми не матимемо собі спокою, доки всіма своїми чуттями не дослідимо всі видимі й потаємні закуточки нашої коханої, по тому починаючи скреготати зубами, не в змозі проникнути їй під шкіру! Я не такий великий поет, як ви, сер, але оце непереборне прагнення я виклав якось у віршах:

— Ох! Хай Бог милує! Припиніть, поки мене не знудило! — скрикнув Ебенезер. — Вина, що ллється з твого тіла! Мені ще не доводилося чути таких віршів!

— Отже, ви не знайомі з творчістю містера Барнза, автора сонетів? Він прагнув стати хересом у келиху своєї любки, щоб вона могла пестити його своїм язичком, зігріти ним свою кров, у якій живе кохання, і потім висцяти його назовні…

— У тому, що ви мені кажете, чимало правди, — мусив погодитися Ебенезер. — Я навіть визнаю, що якби не прийняв рішення залишатися незайманим — ні, не смійтеся, сер, це й справді так, як я вам згодом з'ясую, — отож я й кажу, що якби не прийняв рішення залишатися незайманим, а мав коханку, як і більшість чоловіків, я б відчував таку саму потребу, про яку ви оце кажете, пізнати її у всякий спосіб, хіба що тільки крім «вина, що ллється з її тіла» і тому подібних трунків, які можуть і надалі залишатися в її винокурні, хоч я й не вередливий! У тому немає нічого протиприродного, це давнє бажання коханця, про яке говорив ще Платон — бути єдиним цілим зі своєю коханою; і нема чому особливо дивуватися, подибуючи це у поетів, позаяк любов і жінка дуже часто є предметами їхніх віршів. Але не так просто перекинути місток від Лаури Петрарки чи навіть від дівки Барнза, яку мучить спрага, до вашої жирної свинюки Порції!

— Навпаки, сер, тут ніяких містків взагалі не треба перекидати, — відказав Тім. — Ви і так довели мою правоту. У вашого Сократа була Ксантиппа, яка зігрівала йому ложе, але він також розважався і з грецькими хлопчаками, хіба ж ні? Ви кажете, що жінка часто є предметом поезії, але ж насправді поет оспівує весь великий світ, усе творіння Боже є його коханкою і до нього він відчуває однакову любов і безмежну цікавість. Він любить жіноче тіло — Бог відає, ще й як! — цю маленьку порожнинку, цей простір між її стегнами він любить, котрі сходяться, щоб солодко потертися внизу; і дві маленькі ямочки на її попереку, які добре знайомі з його поцілунками.

— Усе це відомо, — мовив Ебенезер, у якому знов заграла кров, — жіночі тілеса прекрасні, коли милуєшся ними!

— Але хіба ж вони настільки засліплюють вас, сер, що ви не бачите чоловічої краси? Авжеж ні, якщо ви маєте очі Платона чи Шекспіра. Яким же привабливим є чоловік із гарною статурою! Оте ладне огруддя, кремезні литки й стегна; його виразні руки, на яких малюнком проступають жили й сухожилля, які набагато приємніші для ока, ніж руки жінок; волосся на його грудях, яке навіть найдосконаліші скульптори не можуть відтворити; і найшляхетніший предмет чоловічого єства, коли він спочиває! Яка відмінність від солодкої відсутності всього зайвого в жінок! Найголовніший недолік грецьких скульптур, як на мене, полягає в тому, що їхні мармурові чоловіки мають хлопчачі причандалля: це содомітське мистецтво, і я відчуваю до цього велику відразу. Як було б чудово, якби вони різьбили життєву правду, якій старожитні люди звикли поклонятися — справжнісінькі берло і дві держави влади!