— Це лише підтверджує те, що я тобі вже колись казав, Ебене: твій справжній і незмінний Берлінґейм живе лише у твоїй уяві, так само як і порядок у світі, що здається сталим і очевидним. Насправді ти бачиш Гераклітів потік: чи то ми самі пересуваємося, змінюємось і розпадаємося; чи те відбувається з тобою, чиї зіниці в оці міняють колір, поле зору і здатність зосередитися на предметі; або і перше, і друге разом. Вислід однаковий, і хоч — приймай це, а хоч — ні.
Ебенезер похитав головою.
— Насправді ти чоловік, якого я знав у Лондоні. Однак я не можу повірити, що Пітер Сеєр був якимось самозванцем!
Берлінґейм знизав плечима, досі тримаючи в руках ліхтар.
— Ну, тоді скажи, що відтоді він поголився та підстриг волосся, як я тлумачу те, що відбулося,
— Ось чому я й боюся зробити крок, щоб стати до танцю, — засміявся Ебенезер, — хоча цієї ночі я був дуже близький до цього.
Генрі поклав руку поету на плече.
— Я знаю, що сталося, друже, — ця хвойда видурила в тебе гроші, але це ненадовго. Я заберу в неї ті твої два фунти згодом.
— Та це неважливо, — сумно всміхнувся поет. — Я дав їй персня, який нічого не вартий, і хай благословенна буде та хвилина, коли вона зруйнувала мій блудливий задум. — Згадка про це навернула його думки на недавню промову, яку його друг виголосив у темноті, він зашарівся і знову розсміявся. — Таж то, певно, задля жарту ти вдавав, що палаєш пристрастю до свині, ну, і решту також!
— Анітрохи, — відповів Генрі. — Тобто я хочу сказати, що не кохаю її якоюсь
— Та годі, ти знову збиткуєшся з мене!
— Думай, що хочеш, — сказав Берлінґейм. — Але правда полягає в тому, Ебене, що я цілком поділяю твої погляди на невинність.
Ебенезера так здивувало й потішило це зізнання, що він обіруч вхопив свого друга і міцно притис до себе; але Берлінґеймовий рух у відповідь був такий виразний, що поет стривожено скрикнув і, приголомшений і ображений, одразу ж відступив.
— Я лиш хотів сказати, — люб'язно вів далі Берлінґейм, — що я також колись міцно тримався свого дівоцтва з тієї самої причини, про яку ти говориш у своєму вірші. Але тільки-но я втратив його, як припоручив себе цілому світу; і саме щойно согрішивши, я заприсягся, що поклонятимуся тому Змію, що спокусив мене, і перш ніж помру, взнаю смак усіх плодів у саду! А то ж яким грибом, як ти гадаєш, я спромігся зажити ласки у такого святого, як Генрі Мор? Й у блискучого Ньютона, якого я мало до сказу не довів, так він кохав мене! Як я отримав свою посаду в Балтимора й обкрутив круг пальця доброго Френсіса Ніколсона?
— Дідько, чи не хочеш ти сказати, що всі вони…
— Ні, — сказав Генрі, випереджаючи заперечення. — Тобто навряд чи вони так думають самі. Але мені ще й двадцяти не виповнилося, коли я знав про пристрасті, що правлять світом, більше, ніж Ньютон знав про те, як той світ рухається в просторі. Жоден
Ці одкровення так вразили Лауреата, що перш ніж він сподобився їх засвоїти, Генрі змінив предмет розмови, звернувшись до того, що, здавалося, було більш доречним: те, як їм нарізно вдалося здійснити подорож із Плімута і яким було їхнє теперішнє становище. Йому вдалося, як він сказав, доволі успішно обманути капітанів Слая і Скеррі, змусивши їх повірити в те, що він Джон Куд, і в цій ролі він у їхньому товаристві дістався Меріленду, переконавшись упродовж плавання в тому, що Куд стоїть на чолі двох значних за своїм розмахом видів пачкарських оборудок: наприклад, під проводом повстанців чимало капітанів, не сплачуючи мита, везли тютюн з Меріленду до Нью-Йорка, звідкіля вже голландські спільники спродували його нелегально в Кюрасао, Суринам, Ньюфаундленд; або вони експортували його до Барбадосу, де його перепаковували з великих бочок у коробки, що мали цілком невинний вигляд, і перемитництвом везли до Англії; або ж його везли прямісінько до Шотландії. На зворотному шляху вони імпортували товари з іноземних портів, везучи їх прямо до Меріленду і даючи хабара місцевим зборчим у вигляді бочок із ромом і ящиків з рідкісним крамом, якого там бракує.
