В Ебенезера не було жодної можливості погодитися чи висловивши незгоду з подібним перебігом подій: його підштовхнули, і він опинився в їдальні, де капітан Мітчелл і декілька вчорашніх гостей споживали сніданок, який складався з рому та м'яса, що, зі слів Берлінґейма, було смаженою шинкою з молодої ведмежатини. Вони подивилися на Ебенезера, дехто з посмішкою, а інші з певною злобою, яку однак, зважаючи на те, що він був приятелем Тіма, вони відкрито не виявляли. Коли двоє новоприбулих сіли і їм подали їсти, Берлінґейм повідомив присутнім те, що вже раніше сказав Мітчеллу, — що їхній видатний гість ніякий не поет Ебенезер Кук, а рогоносець Едвард Кук. Ця новина дала привід для масних жартів, що не вщухали декілька хвилин, а по тому Ебенезер, виголосивши чудову промову, перепросив у присутніх за те, що видавав себе за іншого, і за свою дещо непристойну поведінку, зголосившись пособити Тіму в його пошуках служебки-втікачки.
— Ну, якщо вже вам так хочеться, — буркнув капітан Мітчелл і дав останні настанови Берлінґейму: — Пошукай-но її добре у старого Бена Сперданса, Тімоті. Там у нього ціле лігво злодіїв і повій, і може так статися, що вона знову туди втекла, маючи намір пристати до своїх посестер, цих псяюх-з-калабані саме тепер, коли в Кембриджі засідає суд.
— Я пошукаю, — усміхнувся Берлінґейм.
— І гляди там, не барись і за тиждень привези цю міс С'юзен, бо я маю сказати їй декілька теплих слів. Я покладу край цій пиятиці та самовільним відлукам, присяй-бо! Кожен цимбал, що тут з'являється, платить їй два фунти, аби зиркнути на її задок, та ще й вірить, розвісивши вуха, цій байці про білого бичка, а на мене лягають витрати, щоб знову повернути її додому!
Говорячи ці слова, він так осудливо поглядав на Ебенезера, що поет почав пекти раків, звеселивши тим інших гостей, і запропонував пізніше відшкодувати ще й кошти, пов'язані з виправою Тімоті. Він був радий вийти з-за столу, коли довгий сніданок нарешті добіг кінця, хоч йому й не дуже припала до смаку та думка, що в подорож до східного узбережжя доведеться вирушити разом з Берлінґеймом. Щойно вони вирушать в путь і він зостанеться з ним наодинці, йому треба буде якось вирішити те питання, з'ясування якого через їхню квапливу зустріч сьогодні вранці на деякий час відклалося: якими мають бути їхні стосунки в майбутньому. Про те, що вони можуть зоставатися такими, як досі, а одкровення минулої ночі можуть лишитися без обговорення, не можна було й подумати.
Одначе, коли близько опівдня вони вирушили в дорогу — Ебенезер верхи на древній чалій шкапі капітана Мітчелла, а Берлінґейм на власному баскому трирічному мерині, — він ніяк не міг придумати перший крок, щоб розпочати розмову, боячись, що йому потім забракне мужності, а Берлінґейм не виказував жодної охоти говорити про щось більш особисте, аніж про те, який сьогодні незвичайно теплий, як для цієї пори року, день (яку, за його словами, мешканці колонії називали «індіанським літом»), про плантаторів та індіян, що час від часу траплялися їм на шляху, і про мету їхньої подорожі.
— Округ Калверт лежить якраз навпроти Дорсету, по той бік Чесапіцької затоки, — пояснив він. — Якщо ми відпливемо звідси й прямуватимемо, не відхиляючись, на схід, то зійдемо на берег дуже близько від мису Кука. Але попливемо ми дещо на північний схід, туди, де живе Том Сміт, що трохи вверх по затоці над Дорчестером; саме в нього є наступна частина «Діярію».
— Роби, як вважаєш за краще, — відповів Ебенезер, і, попри своє бажання говорити відверто й викласти все начистоту, він, несподівано для себе, замість того завів мову про С'юзен Воррен, якій, як він виголосив, був удячний за те, що вона зламала свою обіцянку, і попросив Берлінґейма не перешкоджати їй і дати втекти до батька. Берлінґейм пообіцяв взагалі не шукати свинарку, змінивши предмет розмови на щось таке саме далеке від того, що займало думки поета. Так вони їхали дві чи три години аж до обіду, коні йшли лінивою ходою, і з кожним разом, коли вони перекидалися пустими фразами, Ебенезеру ставало дедалі важче торкнутися цієї справи, доки вони нарешті не прибули до свого найближчого місця призначення — пришибу для човнів на тому боці Чесапіцької затоки, що належав до округу Калверт, — коли він зрозумів, що, порушивши це питання зараз, виставить себе на посміх, і тому, зітхнувши, пообіцяв собі, що наступного ж ранку щонайперше з'ясує стосунки зі своїм колишнім учителем, а може, ще й увечері того ж таки дня.
Берлінґейм винайняв напівбаркас, щоб переправитися самим і перевезти тварин до Телботу, і вони подолали цю відстань у десять миль без жодних пригод. Коли вони входили в широке гирло річки Чоптанк, що розділяло округи Телбот і Дорчестер, Берлінґейм вказав на лісисту косу на відстані майже двох миль по правому борту і сказав:
— Якщо я не дуже помиляюся, друже, то оцей мис отамо — то і є твій мис Кука, а Молден розташований десь там, за тими деревами.
