— Та до біса твої шеляги, — мовила жінка. — Мені байдуже до тих шелягів, доки сонце не зайшло. Із мене буде доста й подивитися на поета, які то вони з себе. — Вона влізла до ясел, вуркочучи від задоволення.
— Тримайтеся подалі! — мовив Ебенезер, відчайдушно нагрібаючи довкола себе качани кукурудзи, аби прикрити свій сором. — Я благаю вас про одну християнську послугу, паніматко. — Він декількома словами пояснив те прикре становище, у якому опинився, закінчивши тим, що став благати її знайти йому бодай якусь одежину, перш ніж він вріже дуба від цієї пропасниці.
Уся ця історія непомалу розважила її, і, на радість поетові, вона сказала:
— Ото й усього клопоту, молодий чоловіче: у мене на возі якраз є якісь плюндри чи навіть пара.
І вона пояснила, що колись пишалася своїм прізвиськом, як була молодшою, подорожуючи на своєму візку від плантації до плантації і займаючись своїм ремеслом. Тепер, коли вона вже постаріла, їй важко стало заробляти собі на прожиток; вона та її дівчата за місяць об'їжджають усі поселення та великі плантації в окрузі, порушуючи свій графік лише задля таких подій, як засідання суду, що відбуваються кожні пів року.
Вона принесла, узявши з візка, пару ногавиць з оленячої шкіри, сорочку з того ж таки матеріалу й індіянські мокасини і кинула все те Ебенезеру.
— Ну ось, звольте, пане. — Вона захихотіла і вилізла слідом за речами. — Вони належать одному молодому ловеласу з племені абако на ім'я Том Рокагоміні, що живе на Гумових мочарах. Мусив хутенько з нами попрощатися вчора ввечері, коли прибув цілий загін войовничих вайвошів. Ну ж бо, вдягайся.
— Не знаю навіть, як вам подякувати, — мовив Ебенезер, очікуючи, доки вона піде. — Ви, напевно, чи не перша добра душа, яку я зустрів у Меріленді.
— Давай, не барися, — поквапила його жінка. — Мені страх як кортить побачити, які вони з себе, ті відважні хлопаки, котрим ото тільки й любові на думці, що од вірша до вірша.
Із великими труднощами вдалося Ебенезеру переконати її залишити ясла на той час, доки він перевдягнеться. І справді, усі його зусилля звелися б нанівець, бо вона була вкрай рішуче налаштована вдовольнити свою цікавість, якби не ота його надмірна скромність, яка здивувала її ще більше.
— Щиро кажучи, пані, я — дівак і маю намір і надалі ним залишатися. Ще жодна жінка на моїй пам'яті на бачила мого тіла.
— Свята Цариця Небесна! — скрикнула міс Манґамморі. — Я заплачу тобі двісті фунтів тютюну, аби бути першою, — це якраз і є ціна за одну з моїх дівчат!
Але поет відхилив її пропозицію, і вона, відчуваючи святобливість і мліючи від захвату, вилізла нарешті з ясел.
— Принаймні ти можеш мені сказати бодай одне, раз я зробила тобі послугу? Мо', Природа зіграла з тобою злий жарт, обділивши чимось, і ти тепер встидаєшся?
— Я такий самий чоловік, як і решта, — холодно відказав Ебенезер, — і розумію, що я у вас в боргу, міс Манґамморі. Справа лиш у тім, що мені дуже не хотілося б ламати тієї обітниці, що я сам собі дав; а інакше я з вдячності вдався б до ваших професійних послуг, якби вас це не дуже обтяжило.
— Е, пане, так вихвалятися не годиться! Може, ви й справді чоловік як чоловік, але не думайте, що ви змогли б обтяжити мене в цьому, тут ви мені не рівня! — І вона розреготалася так, що аж усілася просто на долівку стайні. — Знала я колись одного дикуна на півдні округу, із ним мені доводилося вдаватися до таких жахливих речей, що ви собі й уявити не можете.
— Стривайте, міс Манґамморі, але це просто неймовірно! — Ебенезер закінчив вдягатися і виліз з ясел. — Як звали того індіянина?
Але Мері не могла одразу відповісти, позаяк вид поета викликав у неї новий напад веселості. Він і справді являв собою небуденне видовисько: індіянська вдягачка була надто малою для його високої статури і виглядала ще більш чудернацькою на тлі його англійських панчіх.
— Мені почулося, що ви назвали його «Чарлі», — мовив Ебенезер з усією гідністю, на яку тільки був здатен. — І мені цікаво, чи не чув я щось про нього раніше.
— Ой, та хто ж не знає про Чарлі Маттассина, — сказала Мері, перевівши подих. — Однією з тих, кого він убив, була моя сестра Кеті, Повія-морячка з Дорсету.
— Достоту, це просто дивовижно! Той негідник забив вашу сестру, а ви говорите про нього мало не з любов'ю! І що воно таке — повія-морячка?! Їй-бо!
— Саме так її називали, упокой, Господи, її ревниву душу, я не тримаю на неї зла, хоч вона і закрутила голову моєму Чарлі.
