— Він був моїм першим і єдиним коханням, цей Чарлі Маттассин. Мені було вже сорок років, коли я вперше його побачила, та й він був не молодшим, але для нас обох це було коханням з першого злягання. Його батько, Чікамек, послав Чарлі, давши доручення до іншого короля дикунів, Куассапелага…
—
— Еге ж, знаменитий король анакостинів, що оце нещодавно втік із в'язниці. Один Бог відає, яку капость, що крилася в тому дорученні, вони надумали утнути, але то було вперше, коли Маттассину довелося мати справу з англійцями. Він збирався перетнути Затоку на каное навпростець, але не встиг переплисти й Танжерської протоки, як шквальний вітер відніс його до земель Дорсету. Отож мені так пощастило, що, вчергове обходячи своїх клієнтів, я їхала шляхом, що вів уздовж протоки. Маттассин — у нього тоді, звісно, ще не було англійського імені — втратив своє каное під час шторму і, побачивши, що перебуває на землях англійців, поклявся вбити першу ж білу людину, що їхатиме повз нього, та вкрасти в неї коняку. Він сховався в чагарнику, що ріс на узбіччі, і коли на шляху з'явився мій візок, він скочив на нього та збив мене з передка.
— Першою його думкою було зняти з мене скальп, але після недовгого розмислу він вирішив мене спочатку зґвалтувати. — Очі Мері заблищали. — Кумекаєте, про що я вам тут мовлю, пане Поете? Я була повією двадцять вісім років, ні більше, ні менше. Тисяч із двадцять разів мене файдолили, ну, мо', якоюсь тисячею більше чи менше, і майже щоразу це були різні чоловіки, і не було ані таких чоловіків, ані таких розмірів, яких би я не спізнала, тож я могла заприсягтися, що нема жодних тілесних штук, яких би я не опанувала досконало. Мене стільки разів присилували, що й лік згубився, і жебраки, й нікчемні боюни, і не раз мене саму винаймали, аби я ґвалтувала молодиків.
— Стривайте, — скрикнув Ебенезер. — Це неможливо!
— Не спокушай-но мене, любий, — застерегла його Мері, усміхнувшись. — Я знаю, які твої думки, але немає нічого неможливого під дулом пістоля. — Вона сміялася і плакала водночас. — Але я ще не розповіла тобі найцікавішого: він не був високим, цей Чарлі, втім, мав міцну статуру і м'язи; однак коли він узявся до отієї своєї справи, то я побачила, що він придатний для того діла не більш, ніж якесь жалюгідне цуценя! Природа, присяй-бо, обдарувала його лише вполовину тим, що більшість хлопчаків мають ще в колисці, й отим-то він збирався збезчестити Мері Манґамморі! Це все одно що ви шилом намагалися б затопити фрегат!
Я була така вражена, побачивши його, що тільки його томагавк і стримував мене від сміху, і я навіть не збиралася опиратися, бо це все одно що на борозенного коняку напала би блоха. «Ну ж бо, давай, Чарлі, не барися, — мовила я, вигадавши йому ім'я, щоб подражнити. — Бо на мене там вже чекають два звіролови й один торговець тютюном». Отож він узявся до роботи, і їй же бо, перш ніж я встигла зрозуміти, що ж там мене вкусило, я вже кричала від розкоші.
Лауреат наморщив чоло.
— Я не дуже-то розуміюся на таких речах, але скидається на те, що тут non sequitur[73], або то один з тих заблудів, чи як то каже вчений люд — фаллація.
Мері зітхнула з тугою за минулим.
— Доводилося мені знавати вчеників, і немало, але такого фалоса, як цей, — ніколи!
— Ба ні, міс Манґамморі, ви мене не так зрозуміли!
— А ви мене, — розсміялася Мері. — Бо маєте знати, сер, що дівка, котра блудила двадцять тисяч разів, — то вже не дитина: вона може зіграти ролю Європи, і їй від того хоч би що. Але подібно до того, як сліпак, втративши зір, починає вигострювати свій ніс і вухо або ж глухонімий вчиться слухати очима й розмовляти руками, так і мій Чарлі, про що я і не відала, навчився дивного і чудодійного способу, аби доп'ястися свого! Отак добра Матінка-Природа сплатила свій борг перед ним, як то мовиться у приказці: те, що вкрала у Петра, наділила тим Павла.
Ебенезер не зовсім зрозумів, до чого тут цей вислів, але цілком вхопив суть того, про що йшлося.
— Якого такого хитрого способу він зажив, того не відаю, як і не в змозі вам оповісти, яка то була для мене розкіш. Скажу лише, що в мені текла кров моєї матінки, і її було доста, бо мала серце як фортецю, і з двохсот чоловіків жоден і близько не сподобився до нього підійти. Але мій Чарлі, який навіть не мав того списа, щоби стати до герцю, за якісь дві хвилини перестрибнув через бруствер, переправився через рів з водою, видерся на ґратчасті ворота, захопив і заполонив всі амбразури й галереї і вивісив прапор пристрасті на зубцях фортечної стіни моєї головної вежі!
— От дідько! — прошепотів поет.
