— Минув деякий час, перш ніж я отямилася, і коли я вповні оговталася, то вхопила його за чуприну і, прикликавши весь набутий за стільки років плотський досвід, так відплатила віть за віть, що він із пів години по тому лежав напівпритомний. Отож скінчилося це тим, що він так ніколи більше і не побачив ані свого городища, ані батька, і так і не дістався до Куассапелага, бо ж далі мого візка у його пошуках він так і не пішов, і відтоді ми в ньому так і жили, немов оті веселі й запальні цигани. Я більше вже курвальством не промишляла, а найняла інших дівчат, щоб вони їздили замість мене, а сама горнулася до свого Чарлі, немов якась дурненька наречена.
— Але як сталося, що він так і не позбувся своєї ненависті до англійців?
Мері захихотіла придушеним сміхом і покрутила головою.
— От цього я вам уже ніяк не можу пояснити. Він був навдивовижу складною людиною, цей Чарлі, і мав гострий розум: за місяць він уже вивчився читати і розмовляв нашою мовою незгірш від будь-якого джентльмена; він змусив мене прочесати всю Провінцію у пошуках книжок, і хоч я сама не могла второпати й половини з них, він з першого ж погляду проникав у суть написаного. То виглядало так, буцімто він і сам так мислив, ба навіть краще. Але хоч як вони його збуджували, ті книжки, він так і не виявив бажання читати їх сам, змушуючи мене це робити, але невдовзі я сама вже мусіла зупинятися й питати його, що значить те чи те слово.
— Достоту! — дивувався Ебенезер. — Отак-то ви і дізналися про Боккаччо та греків?
— Еге ж. Як він любив і ненавидів їх усіх, і я також! Варто йому було прочитати оповідь лише до половини чи пів розділу з Евкліда, і він міг уже вивести решту з голови, і якщо воно виходило в нього інакше, ніж у книжці, то це скорше була провина автора, ніж його. Часто я відчувала, як його фантазія породжувала цілу низку світів, і всі вони різні, і світ книжок був здатен змалювати лише один із них…
— Що саме собою подеколи буває просто чудово, — впав у річ Ебенезер, — втім, водночас він не міг не відчувати відрази до того, що вродився таким диваком.
— Саме так! — вигукнула Мері з блиском в очах. — Ви вцілили у самісіньке око і дивитеся просто в корінь!
Ебенезер зітхнув, згадавши Берлінґейма.
— Я знаю одного чоловіка, що має такий самий талант і точнісінько таку саму вдачу: він любить світ, і тільки-но гляне — одразу все стає йому зрозумілим, часом навіть те, чого й не видно, однак його любов присмачена презирством через ту ж причину, що змушує його робити собі забавку з того, що він любить.
Сльози рясно покотилися по багряних щоках повії.
— У такий спосіб він дивився і на мене, — мовила вона. — Він любив мене, я в тому впевнена, але попри всі ті мої визворотки, я була всього лише жінкою, і то тільки однією з них. Цікавість та уява мого Чарлі не знала подібних меж: я часто робила йому приємність, але ніколи не була здатна здивувати його; і я не могла зробити нічого, про що б він уже раніш не помишляв.
— І чи не сказали б ви, — домагався свого поет, відчуваючи якесь піднесення, — що ця його космічна любов, про яку я ото згадував, виявляла себе однаково сильно і в його тілі, і в його уяві? Тобто, я хочу сказати, чи не жадав він, запалившись хіттю, усе, що йому впадало в око, хай то чоловік, чи дівчина, чи корінь мандрагори, і все ж таки він зневажав цей світ за вбогий вибір партнерів у ліжку?
— Це і навіть більше, — відповіла Мері, — і він був такий одержимий оцією самою хіттю й уявою, що навіть зневажав себе за те, що не в змозі видумати чогось більшого! Далебі, таж такого, як він, не було, відколи світ створився!
Але Ебенезер закрив обличчя долонями й похитав головою.
— Був і є, хоч яким це може здатися дивним. Мій друг і колишній вихователь, якого я аж до сьогоднішнього дня, здається, ніколи не розумів, чудово вписується в цей образ! Ви знаєте чоловіка на ім'я Тім Мітчелл?
На обличчі Мері проступив вираз тривоги.
— Ви часом не один з тих Мітчеллових шпигунів, котрого послали сюди, аби мене випитати?
Здивувавшись, Ебенезер запевнив її, що ні, і, побачивши її стурбованість, навіть додав:
— Я зовсім не мав на увазі, що Мітчелл — то мій друг і вихователь, але так само, як ваш Чарлі в усьому подібний до мого друга, окрім кольору шкіри й тілесного недоліку, про який ви ото згадували, так само і цей Тім Мітчелл, якого я зустрів третього дня, у дечому нагадує мені мого друга. Окрім цього, я більш нічого про нього не знаю.
— Отже, ви не його агент?
— Присягаю, що ні. Але чому ви так його боїтеся?
Мері пирхнула і роззирнулася.
— Це не має значення. Ви дуже швидко взнаєте, якщо станете його приятелем.
Поза тим вона більше нічого не захотіла говорити і тільки по довгому вмовлянні поетові вдалося переконати її знову повернутися до розповіді, настільки збентежило її ім'я Тім Мітчелл.
— А який же зв'язок існує між вашим коханцем Чарлі та Кейт і мінгером Тіком? — запитав він. — Було б жорстоко залишити таку цікаву розповідь на півдорозі.
