— Та тут уже й недалеко до кінця, — буркнула у відповідь Мері, знехотя підібравши втрачену нитку своєї оповідки. — Кейт якось прознала про те, як змінилося моє життя, і, не гаючи часу, стала дошукуватися, що ж стало причиною того. Я знала, що вона одразу ж накине на Чарлі оком, допіру його побачить, і докладала всіх зусиль, аби уникнути цього. Але правда полягає в тому, що тільки коли він її вбив, я довідалася, що він уже два місяці був її коханцем.
— Не може бути!
— Він сам мені про те розповів і ще багато іншого, перш ніж його доправили до хурдиґи. Міс Кейт якось розшукала його і сказала йому, що вона моя сестра. Вона мала гарненьке личко, а я ні, тіло її — ласий шматочок, тоді як моє — уже жоване-пережоване. Але попри все те її віроломство, вона була безклепкою занудою, ліньтюхою в ліжку, злою й уїдливою нахабою; і коли Чарлі кохав мене і ненавидів водночас, то до такої сучки, як Кейт, він міг відчувати тільки огиду і навіть сам те визнав. Оце у двох словах і все пояснення.
Ебенезер кивнув.
— Годину тому я навіть і не второпав би про, що ви кажете, але зараз це мені не здається парадоксом. Чому ж він здійснив оті жахливі вбивства?
— Повісили його за багато злодіянь, — сказала Мері, — але Кейт була єдиною, кого він забив власноруч. Решта порішили одне одного, хоча мій любий Чарлі все те підлаштував.
Вона пояснила, що коли Кейт стала його коханкою, Чарлі швидко довідався, як стоять справи в домі мінгера Тіка, і через якісь не одразу зрозумілі причини доклав певних зусиль, щоб втертися в довір'я братів — того було нескладно доскочити, позаяк вони постійно відвідували мандрівний бурдей Мері й знали не більше за його власницю про зв'язок Чарлі з Кейт. Він був їхнім провідником на полюванні, ганяв з ними наввипередки на конях і на їхнє запрошення був частим гостем у маєтку Тіка, де пив-гуляв на галявині разом з Віллі та Пітером, подеколи непомітно відлучаючись, щоб наставити роги мінгеру Вільгельму. Знадобилося небагато часу, щоб брати оповіли йому про свої страхи й ненависть до своєї мачухи, і Чарлі, сміючись, одразу ж запропонував здійснити подвійне вбивство.
Віллі закричав:
— Ти що це, навсправжки?!
На що Чарлі відповів:
— Це буде дуже просто. Пітер піде до кінця стежки, що веде крізь ліс за будинком і укриється в заростях ялівцю, де ви звикли товкти міс Кейт за старих часів. Потім Віллі, знайшовши якусь приключку, відішле туди Кейт, а тоді Пітер зненацька вискочить і вб'є її. Тим часом Віллі буде дуже просто вбити старого Вільгельма, що залишиться один у будинку. Зроби це ножем чи томагавком і звали всю провину на індіян.
Віллі одразу ж схвально поставився до цього задуму, але Пітер, хоч і висловив готовність зняти скальп з Кейт, але зі значно меншим захопленням сприйняв ідею батьковбивства.
— Звичайна шльондра — то невелика втрата, та чи не можемо ми дати батьку померти власною смертю або ж від горя? Він старий і довго не простоїть між нами та багатством.
На що Чарлі Маттассин тоді відповів:
— Робіть собі як знаєте, це ваша справа, але мені видається, що допіру він позбудеться Кейт, як одразу ж пошлюбить собі іншу діваху, у якої дістане клепки його обдурити.
— Еге ж, — погодився Віллі. — Нумо вб'ємо його тепер. У нього немає ані крихти любові до нас.
Зрештою, Пітер був таки змушений подолати свою відразу і, відставивши вбік склянку, пішов, щоб зайняти своє місце в кінці стежки, забравши із собою великого мисливського ножа. Але щойно він пішов, як Віллі, розумніший із них двох, почав брати під сумнів те, як відбувається розподіл відповідальності.
— Та се ж нечесно, — поскаржився він Чарлі, — мені припадає отся гидка морока — закатрупити вітця, тоді як Кеті залишається Пітеру, і він робитиме з нею у тих заростях ялівцю все, що забажає, перш ніж порішить її. — І що далі він над тим розмірковував, то більше йому здавалося, що йому випав несправедливий жереб, доки нарешті, забувши, хто запропонував цей план, він заходився звинувачувати в тому Пітера.
— Притримай свій гнів, — звелів йому тоді Чарлі. — Я так усе й задумав і маю певну мету: відішли Кеті до Пітера, а потім скажи Вільгельму, що вони злягаються у тому ялівці. Двоє з цих трьох незабаром будуть мертвими, тобі залишиться тільки вбити третього, і тоді забереш увесь маєток собі».
Віллі враз побачив переваги цього задуму, і коли, пошукавши якусь хвилину, він так і не потрапив знайти свою мачуху, то одразу ж вхопився за іншу пораду індіянина:
— А ти все одно скажи Вільгельму, а я побіжу попередити Пітера, що батько йде його пристрелити. Вислід буде той самий, а ти тим часом можеш собі й далі шукати цю шльондру і, знайшовши, розважитися з нею.
Віллі, сяючи від радощів, рушив до кімнати, де батько вів свої рахунки, а Чарлі тим часом коротким шляхом через болота прибіг до заростів ялівцю, де вже чекав Пітер із ножем у руці. Але замість того щоб попередити його, що сюди йде Вільгельм, індіянин сказав:
