— Пані Кейт поспішає сюди, і ще ніколи вона не видавалася такою привабливою. Позаяк ти все одно збираєшся її вбити, то чого б тобі спочатку не вдовольнити своє бажання? Скидай плюндри, приятелю, і будь напоготові у засідці.
— Пітера не треба було зайвий раз вмовляти, — розсміялася Мері Манґамморі, — бо тупий на розум — то ще не значить, що й тупі бажання, і безтямко в класі може бути блискучим у ліжку; отож щойно Чарлі пішов, як той хлоп скинув свої плюндри, узяв свого струка до рук і став чекати, коли прийде його жертва.
— Але ж де була ваша сестра, доки там плелися такі коверзні? — поцікавився Ебенезер.
Мері цокнула язиком.
— Вона не була ані невинна, ані безчинна, можете в тому бути певні.
Насправді, як то пояснила Мері, не Чарлі, а саме Кейт замислила усе те від самого початку й до кінця. Вона розповіла йому в усіх подробицях про свій страх перед братами і про своє життя-буття з Вільгельмом — як то він, не годний до нормальних статевих зносин, щоночі примушує її хтиво танцювати перед ним у тій конторі серед своїх квитів на тютюн і ділових паперів, — і вона пообіцяла одружитися з Чарлі й зробити його хазяїном маєтку Тіка, якщо він тільки допоможе їй позбутися інших спадкоємців. Їхнім місцем для побачень був густий гай із миртових дерев, що ріс неподалік від стежки за будинком: от туди вона й тікала непомітно в будь-яку годину дня і ночі, почувши умовний сигнал свого коханця — високий пронизливий крик, як то, бува, кричить лисиця чи ота індіанська шавка; там вона й пережидала, доки він пиячив з братами, допіру він знайде якийсь привід і приєднається до неї; тут вона і лежала того зловісного вечора і спостерігала за тим, як втілюється в життя її задум. Вона бачила, як по стежці пройшов Пітер, прямуючи до заростів ялівцю, і навіть чула, як Чарлі намовляв його зґвалтувати її перед убивством; і коли Чарлі негайно після того приєднався до неї під тими миртами, йому навіть не потрібно було розповідати, що цей їхній таємний задум просувається повним ходом. І крім того, декілька хвилин по тому їхні надії зросли ще більше, коли Вільгельм, пашіючи від гніву, сам крадькома попростував вздовж стежки, тримаючи по пістолю в кожній руці, вочевидь, у відповідь на ту новину, що йому зголосив Віллі. І коли він зустрів свого сина, що стояв без штанів, вони могли виразно почути, як він сипле голландськими прокльонами.
— Стривай! — почули вони крик Пітера. — Заради Бога, не стріляй!
І Вільгельм, на їхнє розчарування, замість того щоб одразу вистрелити, запитав:
— Де твоя мати?
— Я не знаю!
— Чого ти так стоїш, — поцікавився Вільгельм, — і тримаєш штани в одній руці, а свій страм у другій?
Напевне, Вільгельм, коли говорив, підійшов дуже близько і став погрожувати пістолями, бо Пітер прохрипів, а потім відповів:
— Та хіба не бачиш — з природної потреби!
— Віллі сказав мені, що ти тут товчеш Кеті аж гай шумить, — заявив Вільгельм.
— Ага, — мовив Пітер, — але я не роблю того, що сказав Віллі, і це будь-хто може бачити.
— Тоді чого Віллі відіслав мене, сказавши, щоб я негайно біг сюди? — захотів знати батько, і Пітер став запевняти його, що це не він, а саме Віллі має брудні наміри щодо Кейт і відіслав Вільгельма з дому, аби застати її одну і взяти силою.
—
Усе це двоє змовників добре чули, і під кінець розмови до них від будинку долинув голос Віллі, який гукав Кеті на ім'я.
— Що тепер буде? — прошепотіла Кеті, звертаючись до Чарлі.
— Час уже Віллі й перестати тебе шукати, — відповів індіянин. — Якщо все піде добре, він піде по стежині, щоб убити того, хто залишився в живих, а Пітер піде йому назустріч, щоб зробити те саме.
Він не став пояснювати більше, бо цієї миті старий Вільгельм, розмахуючи пістолями та важко дихаючи від утоми, підійшов упритул до гаю. І правда, усі ті емоції та зусилля так виснажили його, що він раптом зупинився, вхопився за серце і всівся на пеньок посеред стежки.
— Оте його дурне серце не витримало! — прошепотіла Кеті, і Чарлі затис їй рота долонею, якраз вчасно, щоб їх не викрив Віллі, який саме цієї хвилі, біжучи, з'явився на стежці, тримаючи мушкета напоготові.
— Що з тобою? — запитав він батька.
Вільгельм вхопив сина за руку і похитав головою.
— Нащо ти послав мене туди, де нічого не трапилося? Твій брат тільки сцяв, ото й усього.
— Пхи, — зневажливо кинув Віллі. — Чого б це йому знадобилося пройти цілу милю, щоб посцяти, коли він з року в рік робив це у трояндових кущах?
— Ти послав мене, щоб я вбив Пітера, а Пітер — щоб я вбив тебе, — вів далі Вільгельм. — Ви обидва маєте підступні наміри щодо моєї любої Кейт. І так чи інак, я втрачу сина, і схоже, що і дружину також!
— Вона — шльондра, а ти — бовдур! — заявив Віллі й випалив впритул з мушкета прямісінько в груди батькові.
