Вони розділилися, і Берлінґейм попрямував углиб міста, а Ебенезер скерував свої кроки до заїзду, що був неподалік того місця, де вони стояли. Увійшовши, він застав усередині з десяток або й більше містян, що їли та випивали, і ніяк не зміг зібратися на мужності, щоб одразу вдатися до своїх розпитів. По-перше, йому бракувало тієї невеличкої, заздалегідь необхідної порції нахабства, що є неодмінною прикметою журналіста чи опитувача, а по-друге, він досі був надто спантеличений подіями ще зовсім нещодавнього минулого, щоб ясно собі уявляти, що ж саме він має відчувати у його теперішньому становищі. Коли це було, як він скінчив свого «Баришника дур-зіллям» у своїх покоях у Молдені? Допіру вчора ввечері, хоча здавалося, що це було тижнів зо два тому; однак відтоді він мав призвичаїтися принаймні до дванадцятьох приголомшливих речей, кожна з яких вимагала ретельних роздумів і зміни його становища, а деякі з них потребували негайних і рішучих дій:
Він став слугою, уклавши договір про найм з господарем Молдена.
Його батько у Меріленді і на шляху до мису Кука.
Його дружина С'юзен Воррен була насправді його Джоан Тоуст з Лондона.
Але вона стала рабинею опію, жертвою пранців і шльондрою в індіян Дорчестеру.
Ба більше, її зґвалтував мавр Боабділ, і він сам, Ебенезер, ледь до цього не вдався.
Залишивши її напризволяще, він здійснив найменш двозначний, цілковито і беззаперечно безчесний вчинок у своєму житті — достоту перший такий за своєю значущістю переступ, якщо не враховувати його злих намірів, що зірвалися, на борту «Кіпріотки» та в садибі капітана Мітчелла.
Може виявитися, що лорд Балтимор зовсім не є, як він досі вважав, суцільним втіленням Добра, а Куд — суцільним втіленням Зла, а якраз навпаки, якщо Берлінґейм сказав правду; а Ендрю може бути причетним до якоїсь вкрай зловмисної змови.
Скидається на те, що його вихователь Берлінґейм завжди залишався його відданим другом, і він палає пристрастю до Ебенезера та Анни як одного цілого.
Його сестра Анна наразі перебуває десь у Провінції.
Вона й досі залишається незайманою, попри її інтимні стосунки з Берлінґеймом.
Вона кохала не Берлінґейма, а свого брата, любов'ю, надто темною і глибокою, щоб її зрозуміти.
І сам він не мав напрямку, мети чи будь-яких сподіванок на майбутнє і був у цьому світі наче сирота, як Берлінґейм, не маючи досвіду і фізичних, фінансових, інтелектуальних і духовних ресурсів цього джентльмена.
Отож маючи справу з усіма цими проблемами, що ледь не зводили з розуму, хіба ж міг він підійти до незнайомців і почати спокійно ставити їм запитання? Ба навіть та помірна зацікавленість, яку викликала його поява у присутніх, призвела до того, що у нього в животі почало все перевертатися, а лице спалахнуло. Уся його рішучість, якої і так було незгурт, вмить щезла; скориставшись з тих грошей, що йому вручила Джоан Тоуст, він уперше відучора купив собі якогось харчу і, скінчивши їсти, залишив заїзд. Декілька хвилин він безцільно тинявся неоковирними вулицями міста, ніби сподіваючись вгледіти на котрійсь із них Анну. Якби не негода, то він би так і проблукав цілий день, відмовляючись, за браком мужності, визнати, що його сестра, цілком можливо, десь страждає, потрапивши в скрутне становище, і коли б стало заходити сонце, він, зітхнувши, повідомив би Берлінґейму, що його розпитки не дали ніякого висліду. Але невдовзі від вологого вітру, що задував з боку річки Сент-Мері, він змерз і був змушений шукати собі прихистку в безіменному трактирі, єдиній іншій корчмі, яку він, прогулюючись, примітив, щоб замовити собі рому і цим погамувати стукіт зубів.
Цей заклад, як він помітив, був не таким вишуканим, як його конкурент: долівка була викладена мушлями від устриць, столики не були вкриті скатертинами, а в повітрі висів змішаний дух застоялого тютюнового диму, скваснілого пива та несвіжого їдла з дарів моря. Цей останній запах, здавалося, линув не так від страв, як від вологих каптанів завсідників корчми, які також з огляду на інші прикмети скидалися на рибалок. Вони не звернули жодної уваги на Ебенезера, ведучи й далі свої балачки про рибальські сіті та погоду, замислено нависаючи над своїми кухлями та погладжуючи бороди. І хоча ця цілковита байдужість позбавила Ебенезера будь-якої можливості підступити до них зі своїми розпитками, однак водночас вона дала йому змогу відчувати себе не так скуто в їхній присутності; він спромігся підсунути стільця ближче до вогню і настільки осмілів, що, відсьорбнувши рому, став уважніше розглядати інших відвідувачів.
