— Не так швидко, — заперечив Ебенезер. — Я, може, і втратив віру в Балтимора, але ще не присягав на вірність Джону Куду. Так чи інак, як ти це добре знаєш, я ніколи не був Лауреатом, а навіть якби й був, то перестав би бути. Ось, подивися на це. — Він витяг гросбух з кишені свого каптана й показав Берлінґейму готову «Мерілендіаду», яку, з огляду на те, що жанр її був прямо протилежний до панегірика, він переназвав «Баришник дур-зіллям». — Можеш, коли хочеш, назвати цю річ незграбною, — задерикувато мовив він, — але разом з тим вона написана чесно і може вберегти багатьох інших від тих халеп, у які довелося вскочити мені.
—
Він відкрив записника і, поклавши його на поручень, уважно прочитав твір декілька разів, поки «Пілігрим» просувався Затокою у напрямку мису Лукаут, де річка Потомак впадає в Чесапіцьку затоку. І хоча він так і не зробив жодних зауважень й Ебенезер не почув від нього ані схвальних, ані недоброзичливих відгуків, втім, коли надійшов час спускатися в човен, що мав доправити їх до Сент-Мері-Сіті, Берлінґейм наполіг на тому, щоб відправити «Пілігримом» поему Бену Бреґґу, власнику друкарні «Знак крука», що на Патерностер-роу.
— Але ж він її знищить! — скрикнув поет. — Хіба ти не пригадуєш, у який спосіб я здобув цей гросбух у березні?
— Він її не знищить, — запевнив його Берлінґейм. — Бреґґ багато чим мені зобов'язаний, про що я не буду тут розводитися.
Часу подумати над цією пропозицією не було; не без деяких побоювань Ебенезер дозволив, щоб його колишній вихователь вручив «Баришника дур-зіллям» капітану барка, який повернув йому решту грошей, що залишились від плати за проїзд до Англії, і обоє чоловіків вирушили на човні вгору по річці до Сент-Мері-Сіті.
Невдовзі після прибуття до Провінції кілька місяців тому губернатор Френсіс Ніколсон оголосив про свій намір перенести уряд Меріленду із Сент-Мері-Сіті, міста, яке так нещасливо поєднувалося в уяві з лордом Балтимором, якобітськими і каролінгськими королями та римо-католицькою церквою, до Енн-Арундел-Тауна, що на річці Северн, котре мало подвійну перевагу через своє розташування на середині Чесапіцької затоки та цілковито протестантську історію. І хоча в дійсності переїзд архівів уряду й офіційна зміна назви з Енн-Арундел-Тауна на Аннаполіс мали відбутися лише наприкінці лютого, однак наслідки прийняття цього рішення були помітні в Сент-Мері-Сіті вже зараз: на вулицях поменшало людей; капітолій та інші громадські установи, по суті, стояли пусткою, а деякі заїзди та приватні будинки були покинуті або зачинені й позабивані.
Перед луковими дверима будинку, де засідав уряд, Берлінґейм сказав:
— Наші пошуки прискоряться, якщо ми рухатимемося окремими шляхами; ти станеш розпитуватися на пришибі та в корчмах поблизу, а я зроблю те саме далі в місті. Коли почне сутеніти, ми зустрінемося тут і повечеряємо, і, якщо дасть Бог, твоя сестра також буде разом з нами!
Ебенезер пристав на цю пропозицію, погодившись також і з цим побажанням, бо хоча можлива зустріч віч-на-віч із Анною після всіх тих Берлінґеймових признань і бентежила його, однак він опасувався за її безпеку, адже вона була одна в Провінції.
— А якщо так станеться, що ми її знайдемо, — запитав він, злегка усміхаючись, — то що тоді?
— Гм, ну, тоді, можливо, Куд добере якогось способу вирвати мис Кука з рук Вільяма Сміта, і потім, коли Ендрю нарешті повернеться спокійно до Англії, Молден стане домівкою для нас трьох. Або, так може статися, ми втечемо до Пенсильванії, у чому нас уже підозрює твій батько: Анна, якщо вийде за мене, стане місіс Ніколас Лоу, а ти під якимсь прибраним ім’ям станеш поетом-лауреатом у Вільяма Пенна! Це дуже підбадьорює, коли, зазнавши поразки, ти вбиваєш своє старе «я» і даєш життя новому! Але ми маємо спершу висидіти наших курчат, перш ніж почнемо їх рахувати.
