Берлінґейм так збудився від власного пишномовства, що під кінець своєї промови крокував з одного кінця каюти в інший, завзято жестикулюючи, а його голос ледь не зривався на крик, неначе він впав у якийсь екстаз; і навіть якби Ебенезер не був надто збентеженим, щоб із певною недовірою поставитися до цих слів, то й тоді навряд чи він міг би брати під сумнів щирість свого колишнього вихователя. Але він був приголомшений тим, що відкрилося його очам, і це сповнило його жахом: він вхопився за голову і застогнав.
Берлінґейм зупинився перед ним.
— Ти ж, звісно, не станеш заперечувати, що в тому є й твоя частка вини?
Поет похитав головою.
— Я не стану заперечувати, що душа людська глибока і безмежна у своєму розмаїтті, як простір Небесний, — відказав він, — чи що у зародку криється вся сума цілковитих протилежностей і можливостей. Але я просто вражений тим, що ти кажеш про мене й Анну!
— А що ж я такого сказав поза тим, що ти людина?
Ебенезер зітхнув.
— Цього цілком достатньо.
На той час сонце вже яскраво освітлювало східну частину неба, і «Пілігрим» упевнено рухався вглиб Затоки, прямуючи до мису Лукаут і Сент-Мері-Сіті. Інші пасажири вже попрокидалися та ворушилися у своїх каютах. З намови Берлінґейма вони щільно обмоталися шаликами та, позастібувавши на всі ґудзики каптани, вийшли на чардак, щоб їм було зручніше поговорити сам на сам.
— А як так сталося, що тобі стало відомо про те, що Анна у Сент-Мері? Чого вона не приїхала одразу до Молдену?
— У цьому винен твій слуга Бертран, — відповів Берлінґейм і, завваживши подив і збентеження Ебенезера, засміявся й зізнався, що коли ще у вересні відправив Бертрана від капітана Мітчелла у Сент-Мері, то наказав йому не тільки знайти і забрати скриню Лауреата, але й видати себе, якщо це буде можливо, за самого Лауреата, щоб тим збити Джона Куда зі сліду, поки вони самі прямували до Молдену. — Отож із цією метою я і позичив йому поспіхом твій патент…
— Мій патент! Отже, це правда, що ти викрав його у мене ще в Англії?
Берлінґейм знизав плечима.
— То це ж я був його автором, хіба ні? Та й крім того, хіба не скінчилося б усе для тебе набагато гірше, якби Паунд був певен у тому, ким ти є насправді? У всякому разі завдання, що отримав твій слуга, крило в собі небезпеку, і я міркував собі так, що коли Куд спробує вбити його або викрасти, а той матиме при собі цього документа, то він подумає, що ти просто самозванець, — і це зовсім зіб'є його з пантелику! Одначе Бертран не зупинився на тому, щоб забрати твою скриню, а скидається на те, що оголосив себе Лауреатом у Сент-Мері й став хизуватися цим у кожному шинку та заїзді.
Саме тому, як вирік Берлінґейм, Анна, діставшись якийсь час тому порту Сент-Мері, дійшла висновку, що її брат у місті, й заходилася його шукати.
— Я сам про те нічого не знав, аж доки старий Ендрю не прийшов до капітана Мітчелла; він довідався в Лондоні про моє місцеперебування і так само, як і ти, подумав, що Анна приїхала, щоб стати моєю дружиною. Але він переконаний, що ти також причетний до цієї змови й у якийсь спосіб намагаєшся виконати роль звідника; коли він дізнається про справи в Молдені — а це станеться як не сьогодні, то завтра, — то зробить висновок, що ти втік разом з нами до Пенсильванії, куди прямують усі втікачі, що намагаються уникнути відповідальності, тим паче що ані про Анну, ані про фальшивого Лауреата ні слуху ні духу, відколи вона зійшла на берег. — Він втягнув краєчок губи. — Я збирався залишитися з Ендрю, вдаючи із себе Тімоті Мітчелла, аби дещо погамувати його гнів і дізнатися, що його пов'язує з лордом Балтимором; але мої пошуки родоводу виявилися такими марними і викликали при тому таку злобу, що надалі грати цю роль було вже небезпечно.
Ебенезер запитав, що ж його вихователь робитиме тепер.
— Ми зійдемо разом на берег у Сент-Мері, — мовив Берлінґейм. — Потім ти станеш розпитувати в усіх громадських місцях, чи не чув хто-небудь чогось про Анну чи Ебена Кука, а я сам стану шукати Куда.
— Одразу? А може, нагальнішою справою є розшукати мою сестру, перш ніж з нею трапиться якесь лихо?
— Це лише два шляхи, що ведуть до однієї мети, — відказав Берлінґейм. — Ніхто краще за Куда не знає, що відбувається в Меріленді, і хтозна, може, вони вже обоє його бранці. Та й крім того, якщо мені вдасться завоювати його довіру, він може посприяти нам у поверненні твого маєтку. Зрештою, для нього буде радісною новиною почути, що Лауреат Меріленду є його союзником!
