Досі він говорив про присутність муринів у місті жодним чином не як про чисте, нічим не затьмарене благословення і згадував, що його союзники заздрять йому, що в нього є такі сини. Тепер Ебенезеру стало вповні зрозуміло, що прихильність Чікамека до Куассапелага не тільки, так би мовити, глибоко в'їлася в шкіру: вона приховувала глибоку недовіру до африканців, а надто до Дрепакки, що постала від часів їхнього посольства до мсьє Кастена. І справді, поет зайшов так далеко, що навіть почав підозрювати, що Чікамек вважає Дрепакку якоюсь мірою відповідальним за ганебну втечу Коханкоупретса.
— Одне слово, — вів далі Куассапелаг, — король Дрепакка був змушений залишити Коханкоупретса біля Малого Чоптанку разом із білошкірою жінкою, до якої той запалав пристрастю, і відтоді таяк Чікамек більше не бачив свого сина.
— Просто дивовижний збіг — до лиха та ще лихо, — спочутливо мовив Ебенезер, — і який сором! Але що це за мерзенний злочин, про який згадував таяк?
— Я ліпше сам відповім, — відказав Куассапелаг, — і не збуджуватиму далі гнів таяка Чікамека. Подейкують, що Коханкоупретс прибрав собі англійське ім'я і пошлюбив англійську дружину; він живе тепер межи англійців в англійському домі, розмовляє їхньою мовою і носить їхнє вбрання. Він жодним чином тепер не нагадує агатчвупса і дивиться на свій нарід з презирством, і, наскільки нам відомо, він цілком міг уже зрадити нас англійському королю.
На цьому місці Чікамек, який деякий час, хоч його і брала нетерплячка, зберігав спокій, знову заговорив, і Куассапелаг знову був змушений взяти на себе клопіт перекладача.
— Подивіться-но тепер на нього, на таяка Чікамека, — сказав він, — тіло його стало немічне від турбот восьми десятків літ, його острів заселений зайдами й оточений англійськими дияволами, його давнішня мрія про битву залежить тепер від чужинських королів, честь його підмочена і заплямована невірними синами, а його королівський рід приречений скінчитися на ньому! Брат Куассапелага повинен оповісти своїм друзям усі ці речі, якщо вони запитають, чому мусять втратити свої
Тепер Ебенезер не мав жодних сумнівів щодо суті свого плану. Він не став зволікати й одразу ж заговорив, перш ніж його уява встигла зануритись у безліч можливих варіантів і страхів.
— Дорогий Куассапелагу, оце доручення, яке дає мені таяк Чікамек, чи є воно умовою мого звільнення?
Знадобилися деякий час і допомога Дрепакки, щоб перекласти ці останні слова, після чого королі заходилися перемовлятися між собою індіянською мовою. Нарешті Дрепакка зважився дати відповідь:
— Жодна умова не може бути справжньою, якщо її не можна примусити виконувати. Одначе ми згодні, що коли ти насправді є братом Куассапелага, то не станеш ухилятися від виконання цього доручення.
Ебенезер зібрав усю свою мужність.
— Якщо таяк Чікамек уб'є трьох моїх друзів, то я не зможу доставити цю звістку Генрі Берлінґейму Третьому, бо тоді я помру тут разом із ними. Скажи це йому.
— Мій брате… — почав було заперечувати Куассапелаг, але Дрепакка переклав цю заяву. Очі Чікамека зблиснули гнівом.
— Одначе, — вів далі поет, — якщо таяк Чікамек вважатиме за потрібне погодитися з думкою його мудрих і могутніх побратимів-королів, які схильні проявити милосердя, і відпустить нас усіх чотирьох на свободу, тоді я обіцяю йому: я піду до Генрі Берлінґейма Третього і розкажу йому історію його королівського походження та його батька, що врятував йому життя; ба більше, я
Усі ці речі сповнили Куассапелага і Дрепакку подивом; вони перекладали уривками, обмінюючись холоднокровними поглядами. Але боячись, щоб від здивування та занепокоєння вони якось не перекрутили його слів, Ебенезер звівся на ноги й зблизька чітко та ясно пояснив свою думку старому королю, надаючи англійським словам виразності наголосами та жестами, щодо змісту яких не можна було помилитися: