Баришник дур-зіллям полностью

Вкрай здивувавшись, Мері відповіла, що не бачила Тіма Мітчелла вже багато тижнів, ба навіть місяців; ходили чутки, що насправді він ніякий не син капітана Мітчелла, а якийсь самозванець, агент, що обстоює інтереси певних впливових і нікому не відомих сил, що ворогують із не менш впливовим і невідомим синдикатом, у якому капітан Мітчелл відіграє провідну роль. Зникнення Тіма викликало велике занепокоєння та взаємну підозру між капітаном Мітчеллом, Вільямом Смітом та іншими таємними членами цієї організації, але сама Мері, за її власним визнанням, вважала, що їй поталанило, позаяк він був суворим наглядачем для її дівчат у Молдені.

— Отож ви не знаєте, де він зараз? — перепинив її Ебенезер. — Мені неодмінно треба знайти його за ці два тижні, а інакше я і троє моїх товаришів помруть… але ні, я згодом усе поясню. А знаєте, Мері, що чоловік, котрого ви називаєте Тімом Мітчеллом, насправді є Генрі Берлінґеймом Третім, сином таяка Чікамека з племені агатчвупсів і братом Чарлі Маттассина та Коханкоупретса, якого ми також маємо знайти або загинемо! Нам про нього відомо тільки те, що його батько відіслав його, давши якесь доручення, як свого часу відіслав перед ним Маттассина, і так само, як і Маттассина, його також затримала якась англійська Каліпсо… — він усміхнувся, щоб натякнути Мері, що не зрадив її довіри, розказавши її історію Макевою. — Це сталося декілька днів чи тижнів тому, як я зрозумів, і таяк його відтоді не бачив. Я сподівався, що ви могли щось чути про дикуна-метиса, який обернувся на справжнього англійця.

— Царю Небесний! — вона відкинула назад голову і заплющила очі. — То ви, пане Кук, кажете, що він удає із себе справжнього англійця?

— Такі чутки дійшли до Чікамека. Цей чоловік узяв собі англійське ім'я, англійську дружину і живе в англійському домі.

— Як ви сказали тепер його звати на англійський лад? — голос Мері став хриплим; її обличчя геть побіліло.

— І гадки не маю. Коханкоупретс, так нам сказали, що означає Білогорлика Дзюбок. Що з вами, Мері? Отже, ви його бачили?

Мері впевнено скерувала Афродіту на стежку, що вела до хижі, де горіло світло, а її мешканець вийшов надвір, тримаючи ліхтаря, щоб їх зустріти.

— Ні, пане Кук, я не бачила його, але я чула про метиса на ім'я Ромлі: Біллі Ромлі…

— Ви чули? Далебіг, Джоне, ця свята жінка знову врятує мене! — він стиснув її пухку руку, але замість притаманного їй гучного здорового сміху у відповідь вона простогнала й ухилилася від прояву його сердечних почуттів.

— Заради Бога, Мері, що з вами сталося? — запитав він. Господар, у якого вони мали зупинитися на нічліг, впізнав знайомий ташний візок і гукнув, вітаючи їх.

— Зараз немає часу, щоб розповісти, — пробурмотіла жінка. — Я розкажу цю історію завтра вранці по дорозі до Черч-Кріка — саме там, як кажуть, Біллі Ромлі й мешкає, а я туди і їхала ще до того, як зустріла вас.

— Їхала туди… — Над болотами рознісся регіт Ебенезера. — Ти чув це, Джоне? Присяй-бо, ця жінка — просто ангел Господній! Вона не тільки чула про лорда Коханкоупретса; вона ще й збирається навідатися до нього!

Мері повільно похитала головою.

— Годі вам, годі вже, пане Кук. Годі.

Вони були вже досить близько від ліхтаря, що тримав їхній господар, і в його світлі Ебенезер міг побачити переляк, що відбився на її обличчі, і хоча він не міг навіть уявити, що ж могло її так стривожити, у нього всередині враз усе захололо.

— Чи ви забули, хто я і у якій справі їду до Черч-Кріка? Я — Мандрівна Повія Дорсету, пане Кук, і та хвойда, про яку до мене дійшли чутки, що може схотіти пристати до мого мандрівного гурту… Тпру, Афродіто! Тпру, дівчинко!.. У мене таке відчуття — лише відчуття, прошу на це зважити, — що ця дівка може бути вашою сестрою…

Мандрівна Повія Дорсету лише на підставі чуток розповідає історію того, як англізувався Біллі Ромлі

І хоч як Ебенезер благав, умовляв і погрожував, він так і не зміг переконати Мері Манґамморі, щоб вона розповіла ще щось про перебування та становище Анни. Не звертаючи жодної уваги на відчайдушні спроби Ебенезера усовістити її, вона привіталася з господарем — старим, сивим відлюдником із глузливим посміхом на тонких вустах, мисливцем на хутро, вбраним в одяг з оленячої шкіри.

Старий підніс догори ліхтаря, і те, що він побачив, виразно справило на нього приємне враження, позаяк він заходився вистрибувати довкола них, неначе жабун, кумкаючи від радості.

— Мері Манґамморі! Клянуся, це ж тре, Мері приїхала!

Мері кректала.

— А ти що, Єлену Троянську збирався побачити на цих болотах о цій порі? — Вона говорила надто гучно, наче зверталася до когось, хто був напівглухим. Голос її, грубувато-різкий, був сповнений ніжних почуттів, і хтозна, чи зрозумів старигань цей каламбур, чи ні, але він став підстрибувати та похропувати, ніби даючи знати, що оцінив жарт. Він виліз на візок і зазирнув усередину, поки Мері спрямовувала Афродіту до його хатини.