Серце Ебенезера було аж занадто переповнене емоціями, щоб там знайшлося місце ще й для слів.
— А поки що, — вів далі Чарлз, — якщо вам так хочеться, я уповноважу вас написати цю поему. Ні, я зроблю краще, я напишу вам зразок того патенту Поета-лауреата, і якщо Богу буде завгодно повернути мені Меріленд, він буде дійсним від цього самого дня.
— Боже мій! Я не можу в це повірити!
Чарлз наказав слузі принести папір, чорнило та перо і з виглядом того, хто звик до мови влади, швидко виписав такий патент:
ЧАРЛЗ, АБСОЛЮТНИЙ ВОЛОДАР І ПРАВИТЕЛЬ ПРОВІНЦІЇ МЕРІЛЕНД ТА АВАЛОН ЛОРД БАРОН БАЛТИМОР тощо, тощо, вітає нашого довіреного і любого нашому серцю дорогого Ебенезера Кука, есквайра з мису Кук, що в окрузі Дорсет, і оскільки нашим бажанням є те, щоб різноманітні видатні риси нашої звишписаної Провінції Меріленд були викладені у віршах, аби залишитись у спадок усім прийдешнім поколінням, і оскільки, на наше глибоке переконання, таланти, якими Ви обдаровані, відповідають сій припоруці, Ми висловлюємо Нашу волю та бажаємо, в ім'я тієї віри, якою Ви нам зобов'язані, щоби Ви склали епічну поему, яка прославлятиме доброзичливість мешканців Меріленду, їхнє добре виховання та чудові помешкання, велич його законів, добробут його заїздів і харчівень тощо, тощо, і з цією метою Ми називаємо Вас та даруємо Вам титул Поета-лауреата вищезазначеної Провінції Меріленд. Підписано власноруч у місті Лондоні двадцять восьмого березня у вісімнадцятий рік нашого правління нашою Провінцією Меріленд Anno Dom 1694.
— Ну, що ж, уперед! — вигукнув він, простягаючи Ебенезеру готовий проєкт патенту. — Справу зроблено, і я бажаю вам гарної подорожі.
Ебенезер прочитав патент, впав навколішки перед лордом Балтимором і вдячно приклався губами до поли каптана вельможі. Потім, затинаючись, пробурмотів слова вдячності, сховав до кишені цей документ і, вибачившись за клопіт і попрощавшись, вибіг на метушливі й гамірні вулиці Лондона.
— До «Медальйону»! — вигукнув Ебенезер своєму візнику і, розмахуючи навсібіч кінцівками, мов невміло керована маріонетка, вскочив до екіпажу. Як же раптово він піднісся на вершину Парнасу, тоді як його приятелі, спотикаючись, блукали десь біля його підніжжя! Він вихопив із кишені свій патент, знову прочитав таке миле його серцю слово
— Чарівна земля! — вигукнув він. — Тягітна піснями! Твій визволитель близиться до тебе!
Цей витончений образ вартий збереження, подумав він: адже, наприклад, слово
— Я маю придбати собі записник, — вирішив він. — Буде шкода, якщо такі дикі квітки в'янутимуть незірваними. Тепер я мушу думати не лише про власне задоволення, бо ж лауреат належить усьому світові.
Невдовзі екіпаж дістався «Медальйону», і Ебенезер, винагородивши візника, поквапився знайти своїх приятелів, яких він не бачив від того самого вечора, коли укладалося парі. Однак, опинившись всередині, він набув статечного вигляду, пройшовся повільним, розважливим кроком, гідним його чину, і, оминаючи по дорозі столики, за якими було повно відвідувачів, протиснувся до того місця, де угледів своїх приятелів.
Дік Меррівезер помітив його першим.
— Дідько! — вигукнув він. — А ну ж бо погляньте, хто там іде! Чи то я так налигався, що в мене вже в голові замакітрилося, чи то сам Лазар постав із могили?
— Овва! — приєднався Том Трент. — Невже весняний вітерець таки розтопив тебе, хлопче? Бо я вже почав боятися, що ти закляк на кістку раз і назавжди.
