Баришник дур-зіллям полностью

— Вона знехтувала чотирма гінеями від чесного чоловіка, — заявив Бен в останній спробі виявити зневагу, — а натомість сподобилася нудної проповіді, що не варта й гроша, від…

— Від Ебенезера Кука, друзі мої, — завершив Ебенезер, не в змозі вже далі приховувати свою новину, — якого ось цього самого дня лорд Балтимор назвав Поетом-лауреатом усієї Провінції Меріленд. І ви кажете, що відтоді не бачили цю дівку?

Але ніхто не почув запитання: всі витріщили очі на один одного та на Ебенезера.

— Бігме!

— Дідько!

— Це що, правда? Ти Лауреат Меріленду?

— Так, — сказав Ебенезер, який насправді сказав, що його лише назвали Лауреатом, а не присвоїли цей чин, але він вважив, що вже надто пізно з'ясовувати це непорозуміння. — За декілька днів я відпливаю до Америки, щоб порядкувати в маєтку, де народився, і за наказом лорда Балтимора маю обійняти в колонії посаду Лауреата.

— І ти маєш патент і все, що там належить? — здивувався Том Трент.

Ебенезер не вагавсь ні миті.

— Сам патент зараз готують, — пояснив він, — але я вже дістав від нього замовлення написати поему. — Він удав, що шукає щось у своїх кишенях, і видобув з каптана документ, який і передав по колу присутнім за столом, аби справити більше враження.

— Клянусь Небесами, це таки правда, — сказав Том з благоговінням.

— Лауреат Меріленду! Я просто приголомшений! — сказав Дік.

— Маю визнати, — сказав Бен, — я б ніколи не повірив у те, що це можебна річ. Ну ж бо! Тримайте кухоль, Пане Лауреате! Гей там, корчмарю, пива всім! Давай, Томе! Агов, Діку! П'ємо тепер за здоров'я! Сподіваюсь, що можу нині виголосити цей тост, — вів він далі, обійнявши Ебенезера, — бо ж не одного вечора Ебенезер з добрим гумором сприймав усі мої уїдливі жарти та глузи, які могли б викликати злість у менш шляхетної душі. Тому для мене було б честю виголосити тост за твоє здоров'я, друже, як було б честю сплатити й за цю випивку. Прошу, дозволь мені це зробити, бо це було б ласкою, гідною твого таланту.

— Твоя похвала лестить мені тим більше, — сказав Ебенезер, — що я знаю — надто добре! — що ти не схильний до лестощів. П'ю за твоє здоров'я та зичу тобі багато років життя!

Шинкар вже приніс пива, і четверо чоловіків підняли свої кухлі.

— Агов, ви там, мочеморди та віршомази! — вигукнув Бен до усіх присутніх, стрибаючи на стіл. — Відкладіть на хвилю ваші балачки та випийте за здоров'я того, хто заслуговує на це, як жоден інший під цими кроквами.

— Ні, Бене! — запротестував Ебенезер, тягнучи Бена за поли його каптана.

— Правильно! — почулися вигуки декількох завсідників, бо ж Бен був їхнім улюбленцем.

— Ану, витягуй того кощавого джиґуна і піднімайте кухлі! — крикнув хтось.

— Ну ж бо, лізь сюди, — наказав Бен, і Ебенезер хоч-не-хоч дав витягнути себе на стіл.

— Довгих років життя, міцного здоров'я, хай талант не зраджує тебе, Ебенезере Кук, — виголосив Бен, і усі в залі підняли кухлі. — Поки усі ми, дрібнота, заповзято репетували та походжали з бундючним виглядом, він сидів осторонь, обробляючи власну ниву, не кукурікнув ані разу та, твердо знаючи, що він орел, не переймався тим, що там дурне птаство з курника думає про нього; і поки решта нас, півнів, порпається в своїх скиртах гною, він розправив крила та полинув у небо, і хтозна, яких небес він ще доскочить! Друзі мої, я представляю вам Ебенезера Кука, з котрого ми всі кпили та кепкували — і ніхто не вдавався до цього завзятіше, ніж я, — але який цього самого дня став Поетом-лауреатом Провінції Меріленд!

Загальний гомін прокотився по всій залі, змінюючись гамором вишуканих привітань, які вдарили в голову Ебенезеру, наче п'янке вино, бо в його житті подібне трапилось уперше.

— Дякую вам, — якось не дуже виразно сказав він, звертаючись до присутніх. — Що вже тут і казати!

— Ану тихо! Тихо!

— Вірша, сер! — викрикнув хтось.

— Так, вірша!

Ебенезер опанував себе та помахом руки вгамував гамір.

— Ні, — сказав він, — муза — це не менестрель, що співає за пугар пива по тавернах; окрім того, я не маю при собі жодного рядка. Це місце для тостів, а не для віршів, і я був би радий, якби ви приєдналися до мене та підняли кубки за мого великодушного покровителя лорда Балтимора…

Піднялося декілька кухлів, але не так уже й багато, бо антипапські настрої були вельми поширені в Лондоні.

— За Музу Меріленду… — додав Ебенезер, знайшовши слабкий відгук і вздрівши лише декілька рук, що піднялися на його заклик.

— За Поезію, найчарівніший вид мистецтва з усіх, — піднялося ще декілька келихів. — За кожного піїта та за все добре панство, присутнє в цій таверні, бо ж коли має таких веселих та обдарованих завсідників, їй рівних не знайти в усій півкулі!

— Атож! — радісно привітала його вся компанія, і всі до одного вихилили свої кухлі до гаріля.