— Тож дивіться повз нього далі, — усміхнувшись, відказав незнайомець, — і звертайтеся до самого Арістотеля, і там, де подибуєте крайнощі, намагайтеся відшукати Золоту Середину. Розум вимагає: шукайте Компроміс, містере Кук; компроміс.
Затим цей чоловік, перш ніж Ебенезер встиг подякувати йому та спитати його ім'я, полишив книгарню.
— Хто він, цей джентльмен? — запитав він Бреґґа.
— Такий собі Пітер Сеєр, — відповів Бреґґ, — він замовив мені друк великого формату, але, крім цього, мені про нього нічого не відомо.
— Можу побитися навзаклад, він родом не з Лондона. Яка напрочуд мудра людина!
— Та ще й носить справжнє волосся! — зітхнув друкар. — То що ви міркуєте з приводу його поради?
— Сам Головний Суддя не міг би дати кращої, — вирік Ебенезер. — І я маю намір скористатися з неї негайно. Тож принесіть-но мені записник не надто товстий і не надто тонкий, не надто великий і не надто маленький, не надто простий і не надто вишуканий. І це буде, як Арістотель прописав — від початку і до самого кінця!
— Даруйте, пане, — запротестував Бреґґ, — але я вже назвав вам усі записники, що маю в продажу, і в усьому цьому розмаїтті немає Золотої Середини. Проте я гадаю, що ви могли б купити собі записник і пристосувати його до ваших потреб.
— Прошу, поясніть, як це? — запитав Ебенезер, дещо стурбовано озираючись на двері, за якими зник Сеєр. — Адже у виготовленні книг я тямлю не більше, ніж книготорговець петрає в поезії?!
— Вгамуйтеся, вгамуйтеся! — закликав його Бреґґ. — Пам'ятайте про голос Розуму.
— Тож хай буде так, — сказав Ебенезер, — як підказує нам голос Розуму:
— Що ж, гаразд, сер, — відповів Бреґґ, ховаючи гроші до кишені. — Погодьтеся, це буде цілком розумно, якщо я вам скажу, що довгу дошку можна вкоротити, обрізавши, натомість малу вже не видовжиш, і що таким же робом груба книжка може стати тоншою, натомість готова тонка книжка грубшою вже не стане.
— Жоден християнин не зможе цього заперечувати, — погодився Ебенезер.
— Отже, — сказав Бреґґ, беручи з полиці гарний дебелий записник у шкіряній оправі формату фоліо з нелінованими аркушами, — ми візьмемо собі отакого здорового легеня, розкладемо його ось таким робом перед нами та почнемо шукати
— Агов! Стійте! — вигукнув Ебенезер.
— Потім, — вів далі Бреґґ, не звертаючи на нього жодної уваги, — оскільки Розум підказує нам, що гарна нова обкладинка може зноситися, натомість дешева ніколи не стане вишуканою, ми спробуємо в декотрих місцях дійти компромісу з цим сап'яном, — і вхопивши ніж для розрізання сторінок, який був поруч, він почав уздовж і впоперек шматувати шкіряну оправу.
— Стривайте! От дідько! Та це ж мій записник!
— А щодо сторінок, — правив далі Бреґґ, міняючи ніж на перо і каламар, — то ви можете розлінувати їх так, як вашій душі заманеться, дослухаючись голосу Розуму: наприклад, впоперек, — і він хвацько перекреслив зі сторони в сторону з пів тузіня сторінок, — або вздовж, — і на тих же сторінках він поспіхом намалював вертикальні лінії, — або як вам буде до вподоби, — і він уже навмання пописав геть увесь записник.
— Прокляття! Мій фунт!
— Що ж, залишається лише питання розміру, — вів далі Брегг. — Він повинен бути меншим за фоліо, але більшим від кварто. — Увага! Чуєте? Я так міркую, що голос Розуму наказує вчинити…
—
— Божевільний! — вигукнув Бреґґ і вискочив на вулицю. — Пробі, рятуйте!
Не можна було баритися: Ебенезер сховав до піхов свого короткого меча, схопив перший-ліпший записник, що впав йому в око — той, що опинився під рукою та лежав поверх скриньки каси, притьмом кинувся в кінець книгарні й, перетнувши друкарню (де двоє підмайстрів, відірвавшись від роботи та звівши очі, з подивом глянули на нього), вибіг геть крізь двері заднього виходу.
