—
— І все ж таки можна сказати дещо й на користь сього, — сказав Сеєр, — адже це призводить до простого і зрозумілого вибору: або тримай язика на припоні, бо ж сумлінню там місця немає, або говори від щирого серця і будь готовий до наслідків — розважливість хай іде гуляти лісом, і компроміс до пари з нею.
— Це Голос Розуму говорить? — запитав Ебенезер.
— Ні, це Голос Дії. Компроміс доречний тоді, коли жодна крайність не веде вас до бажаної мети: але існують деякі речі, яких чоловіку не варт прагнути. Яка в тому втіха, приміром, коли ти цілий і неушкоджений, а от душа твоя вражена на смерть? Саме від мене Балтимор отримав свій перший повний звіт про Кудову ребелію, і я, замість жити під владою зрадливих і облудних посіпак останнього, залишив свій дім і землі та приїхав до Англії.
— Але як так трапилося, що ви повертаєтеся? Хіба вас там не закують у кайдани?
— Це цілком можебна річ, — сказав Сеєр. — Прецінь, я так міркую, що ні, не закують. Коплі минулого вересня помер, а Балтимор особисто доклав руку до того, щоб новим губернатором призначили Френсіса Ніколсона. Ви знайомі з Ніколсоном?
Ебенезер щиро визнав, що ні.
— Що ж, це людина не без недоліків, головним чином він має надто запальний характер і пристрасть до авторитаризму, але взір його спрямовано у правильному напрямку, тож посіпакам Куда від нього буде мало користі. Перш ніж дістати цю посаду, він був разом з Едмундом Ендросом у Новій Англії, і саме бунт, що його очолив Лейслер, вчинений точнісінько на зразок Кудової ребелії у Меріленді, призвів до того, що він був змушений покинути Нью-Йорк. Ні, Ніколсон не заподіє мені жодної кривди.
— І все ж таки це доволі сміливе рішення, — зважився висловити свою думку Ебенезер.
Сеєр знизав плечима.
— Життя коротке, тож час є тільки для сміливих рішень.
Ебенезер стріпнувся і пильно подивився на свого супутника.
— Що таке?
— Нічого, — мовив Ебенезер. — Свого часу один близький друг казав мені те саме. Але минуло ось уже шість чи сім років, як про нього ні слуху ні духу.
— Либонь, він і сам зважився прийняти сміливе рішення, — висловив припущення Сеєр, — проте давати поради набагато простіше, аніж самому так чинити. То ви прислухалися до його слів?
Ебенезер кивнув.
— І як наслідок цього — моя подорож і лауреатство, — сказав він і, оскільки на них чекала довга подорож, оповів супутникові історію своєї невдачі в Кембриджі, розповів про своє нетривале перебування в Лондоні разом з Берлінґеймом і про тривалу службу в Пітера Паґґена, про доленосне парі у винарні та про аудієнцію у лорда Балтимора. Поколихування карети, певно, розв'язало йому язика, бо під час розповіді він вдавався у найдрібніші деталі. Коли ж він завершив свою оповідь описом того, яким побитом вирішив проблему вибору записника, Сеєр так щиро розреготався, що, здавалося, ледь не луснув од сміху.
— Ох! Ти ба! — вигукнув він. —
— Це мій перший подібний вчинок у статусі Лауреата, — усміхнувся Ебенезер. — Для мене це була свого роду криза.
— Дідько! І ви впоралися з нею напрочуд вправно! Отже, так ви себе представляєте — дівак і поет! Гадаєте, що ці двоє можуть добре вжитися під одним дахом і не сваритися одне з одним день і ніч?
— Навпаки, вони не тільки живуть у цілковитій гармонії, а й надихають одне одного.
— Але заради всього святого, поясніть, що ж може оспівувати дівак? Що ви там маєте в своєму гросбуху?
— Нічого, опріч власного імені, — зізнався Ебенезер. — Я мав намір вставити туди свій патент, проєкт якого виписав лорд Балтимор, але його спаковано до валізи разом із рештою моїх речей. Але щойно я матиму нагоду, занесу туди два вірші, які зараз тримаю в пам'яті. Про один я вже розповів, це той, що я написав у ніч, коли відбулося це парі, і він стосується моєї невинності.
І на прохання свого співрозмовника Ебенезер прочитав цього вірша напам'ять.
— Дуже добре, — сказав Сеєр, коли той скінчив. — Я так міркую, у ньому ви доволі вправно й емоційно виклали вашу думку, хоча мені й важко бути критиком. Однак для мене досі залишається загадкою, що ж ви збираєтесь оспівувати, окрім своєї невинності. Але, прошу, прочитайте мені іншого вірша.
— Та ні, це лише такий собі невигадливий катрен, якого я склав ще підлітком — то були мої перші римовані рядки. Але від нього в моїй пам'яті збереглося лише три рядки.
— Шкода. Перша пісня Лауреата: б'юся навзаклад, одного дня вона могла б принести своєму власнику чималу купку грошей, це вже коли слава про вас розлетиться по всьому світу. Якщо ваша ласка, чи не могли б ви почастувати мене тими першими трьома, що залишилися у вашій пам'яті?
Ебенезер завагався.
— Ви часом не збираєтеся підманити мене, щоб потім взяти на кпини?
