Крід убив Райтман в ніч 9 січня 1973 року, обравши дату, коли Вай Купер на три дні поїхала до хворої родички. Він відрізав Райтман руки й голову у ванні, а решту тіла загорнув у брезент, завантажив у фургон і вночі відвіз до лісу Еппінг-Форест, де закопав рештки в неглибокій могилі. Вдома Крід виварив голову й руки Райтман і розтрощив кістки (як уже робив з тілами Бери Кенні й Нори Стуррок). Кістяне борошно він складав у інкрустовану скриньку з чорного дерева, яку тримав під ліжком.
Повернувшись на Ліверпуль-роуд, Вайолет Купер відзначила, що з підвалу більше не тхне, і вирішила, що каналізацію полагодили.
Домовласниця і пожилець знову почали проводити вечори разом, випивали, співали під платівки. Є підстави думати, що в цей період Крід міг підсипати Купер ліки. Вона пригадує, що після вечірнього келишка з Крідом часто спала так міцно, що вранці не могла прокинутися.
Близько чотирьох місяців могила Райтман лишалася невідомою, аж поки її не виявив перехожий, що гуляв із собакою; тер’єр викопав із землі стегнову кістку. Розпад тканин і відсутність голови й рук зробили впізнання практично неможливим, надто зважаючи на складність порівняння зразків тканин за таких обставин. Тільки після арешту Кріда, коли під підлогою в його вітальні було знайдено білизну й колготи Райтман, а також каблучку з опалом, яку впізнали родичі, детективи змогли додати смерть Райтман до переліку обвинувачень проти нього.
Молодша сестра Ґейл ніколи не полишала надїї на те, що Ґейл жива.
— Я не вірила, поки на власні очі не побачила каблучку. Поки цього не сталося, я щиро думала, що то якась помилка. Повсякчас казала мамі й татові, що вона повернеться. Я не вірила, що на світі існує таке зло і що моя сестра могла його зустріти. Він — не людина. Він грався з нами — з рідними — під час судового процесу. Щоранку усміхався нам, махав. Дивився на батьків, братів, на всіх щоразу, коли говорили про їхню убиту родичку. А тоді, коли його засудили, видавав щось потроху, і ми мусили жити з цим роками — чути, що казала Ґейл, як вона просилася. Якби я могла, я б його вбила власноруч, але я не здатна завдати йому таких страждань, яких він завдав Ґейл. Він не має людських почуттів. Лишається тільки...
В коридорі щось так оглушливо грюкнуло, аж Робін підскочила. Вода пльопнула через край ванни на підлогу.
— Це я! — незвично весело гукнув Макс, а тоді Робін почула, як він вітається з Вольфгангом.— Привіт, мій хороший, привіт, привіт...
— Агов,— гукнула Робін.— Я його вже виводила!
— Дякую дуже! — озвався Макс.— Виходь, будемо святкувати!
Робін почула, як він піднімається сходами. Витягнувши пробку, вона сиділа у ванній, поки збігала вода. Хрумка піна липла до неї, поки Робін дочитувала розділ.
...Лишається тільки молитися, щоб пекло справді існувало.
