На цьому розділ закінчувався. Робін вилізла з ванни, витерла воду з підлоги, вдягнула піжаму й халат, а тоді пішла нагору, де Макс сидів перед телевізором з блаженним виглядом. Вольфганг заразився від господаря чудовим настроєм: пес привітав Робін так, ніби вона повернулася з довгої подорожі, і заходився злизувати олію для ванни з її литок, поки вона не попросила його відчепитися.
— Максе, це фантастика! — щиро зраділа за нього Робін.
— Так,— широко всміхнувся він.— Слухай, а твого Страйка вийде запросити на вечерю? Я граю ветерана. Було б корисно поспілкуватися зі справжнім екс-військовим.
— Гадаю, він буде не проти,— відповіла Робін, сподіваючись, що не помиляється. Страйк і Макс не були знайомі. Вона прийняла келих, сіла й у вітальному тості підняла його.— Вітаю!
— Дяка,— відповів Макс, дзенькнувши своїм келихом об її.— Якщо Страйк прийде, готую я. Було б справді дуже добре. Треба мені більше спілкуватися з людьми, бо вже перетворююся на отих персонажів з новин, які, знаєш, усе тримали в собі.
— А я буду тупою сусідкою,— підхопила Робін, думаючи про Вай Купер,— яка думала, що ти такий милий, і ніколи не питала, нащо це ти відриваєш і прибиваєш назад мостини у вітальні.
Макс засміявся.
— І тебе винуватитимуть навіть більше за мене,— сказав він,— бо так завжди буває. Жінка, яка не розуміла... але ж справді дехто... як звали того типа з Америки, який просив жінку обов’язково дзвонити, перш ніж заходити до нього в гараж?
— Джеррі Брудос,— підказала Робін. Про Брудоса згадував автор «Демона з Райського парку». Як і Крід, Брудос одягнув жіночий одяг, коли викрадав одну зі своїх жертв.
— Слід вертатися до соціального життя,— заявив Макс, що під впливом алкоголю і доброї новини став балакучим, яким Робін його ще не бачила.— Відколи Метью пішов, я ніби в пеклі перебував. Навіть думав, що треба замкнути будинок і переїхати.
Мабуть, у Робін на обличчі відбилася легка паніка, бо Макс додав:
— Та не бійся, я нічого такого не зроблю. Але я справді мало не вмер тут. Я ж купив будинок тільки заради нього, бо він казав: «Треба вкладатися в нерухомість, з нею завжди виграєш».
Він наче хотів додати щось ще, але вирішив не говорити.
— Максе, я в тебе хочу дещо попросити,— мовила Робін,— але якщо ти будеш проти, це нічого. Мій молодший брат з дівчиною шукає, де зупинитися в Лондоні чотирнадцятого-п’ятнадцятого лютого, на вихідні. А якщо ти...
— Та ну,— відповів Макс.— Вони можуть спати отут,— сказав він, поплескавши по дивану.— Він розкладний.
— О,— мовила Робін, яка про це не знала.— Тоді чудово. Дякую тобі, Максе.
Від шампанського й гарячої ванни Робін геть осовіла, але вони ще поговорили з Максом про його серіал, а тоді Робін вибачилася і сказала, що їй справді час спати.
Накрившись ковдрою, Робін вирішила не починати новий розділ про Кріда. Якщо плануєш спати, не варто пускати собі в голову такі речі. Однак коли вона вимкнула лампу, мозок відмовився відпочивати, тож Робін потягнулася по айпод.
Вона ніколи не слухала музику в навушниках, якщо не була певна, що Макс удома. Після деяких речей людина починає дуже дбати про здатність швидко реагувати й помічати загрози завчасно. Але нині двері були замкнені на два замки (Робін перевірила, як завжди), а сусіда з собакою був неподалік, тож Робін вставила «крапельки» у вуха й запустила пісні з чотирьох альбомів Джоні Мітчелл, які купила, вирішивши, що музика краща за чергові парфуми, які їй не сподобаються.
