Ой піду я понад Бугом, Де мій милий оре плугом. Занесу йому я їсти, Чи не скаже мені сісти. Занесу йому я пити, Чи не буде говорити. Він наївся і напився І на ріллі положився. – Чого лежиш, чом не ореш, Чом до мене не говориш? – А я лежу і думаю, Не до мислі жінку маю. Чужі жінки, як ластівки, Моя жінка, як жидівка. Чужі жінки коноплі мочать, Мої коноплі свині та й волочать. – Не вилізли тобі очі, Не сватав ти мя уночі. Тільки сватав в день біленький, Бачив мене молоденьку. Не був ти сам з собою, А приїхав з родиною. А приїхав з старшим братом, З матінкою, з рідним татом.Сміється, бачиш ти, з чоловіка. Щебетуха, пташка. Плотогон тепер і не знає, як би жив без неї. Як женився, нисе другою людиною став. Міцнішою, і жартувати навчився, як вона.
Він спинився, обняв жінку. Торба з інструментом заважала йому, і, оглянувшись, він повісив її на сук невеликої калини, що росла при стежці. І притулив обличчя до її шиї між краєм намітки та коміром кунтуша. І відчув її тепло. Але раптом вони почули дивний звук: обценьки та ножиці дрібно стукотіли одне об одне в торбі, що висіла на калині. Торба дріботіла. Не від вітру: найменшого руху не було в повітрі, холодний вранішній листопадівський туман щільно заповнював все білою недвижимою мглою. Та й від вітру ляскотіло б не так – тоді звук був би нечастий, від повіву до повіву. А то майже неспинно дріботіло, майже безперестанку – так, наче десь недалеко з-під землі хотів вибратися величезний хтось і пнувся, стиснувши зуби, підняти над собою важкі пласти ґрунту. Переводив коротко дихання – і знову пнувся. і земля від того дрижала, і ляскотіло в торбі на калині. І це було страшно.
Блідна від ляку Христя перехрестилася, перехрестився й чоловік. Заліззя задзвонило знову, подалося, навіть сильніше. Більше того, новий звук додався: з-під землі, з нетрів – тух, тух, тух, тух-тух – як би бухання бубна на весіллі, тільки в якомусь дивному, нечутому раніше ритмі… Христя знову наклала на себе церковне знамення, а після стала читати замову, якої навчилася від баби і яку не раз вже читала, коли зустрічалася зі страшним: «Велике око дивиться глибоко…». Також вона дістала з гаманечка під спідницею Гнилу Шкіру і розгорнула її.
