— Яка тепер різниця? — відмахнулась Лаура. — Я не хочу нічого чути, і я ні про що не розмовлятиму, доки не побачу посла Франції. Хтось має відучити вас поводитися, наче дикуни.
Обличчя шатенки залишалося незворушним.
— Якщо ви наполягаєте, я повідомлю своє керівництво, — байдуже згодилася Ліза, — вони зв’яжуться з Вашингтоном і попросять пояснити ситуацію спочатку вашому послу, потім — міністру закордонних справ, а згодом, якщо знадобиться, самому месьє Олланду. Після того вже хтось із Парижа зателефонує послу Франції в Еквадорі та дасть недвозначно зрозуміти, що французьке керівництво не має нічого проти нашої з вами бесіди, — агент додала металу в голос, але продовжувала без притиску, тим самим безпристрасним тоном: — Лауро, ви не гірше за мене знаєте:
«Яка, в біса,
Між бровами Лаури пролягла вперта зморшка. Вона сердито сопіла та не відповідала.
Розцінивши мовчанку як знак згоди, Ліза Торнтон запитала:
— Отже, мета вашого приїзду до Еквадору?
Лаура Дюпре демонстративно відкинулася на спинку стільчика, склала руки на грудях і втупилася в стелю. Агент Торнтон терпляче чекала, не зводячи погляду з француженки.
— Туризм, — уставив Тимур.
Лаура задоволено випнула щелепу.
— О, то ви приїхали відпочивати? — рівним, без найменшого натяку на невдоволення чи роздратування, голосом поцікавилася Ліза.
— Саме так, — кивнув головою Тимур. — Вулкан Котопаксі, Галапагоські острови… тут багато цікавого.
Поки Ліза Торнтон збиралася з думками, двері розчинилися і до кімнати ввалився високий блондин у світло-синіх потертих джинсах і широкій картатій сорочці із закоченими рукавами. Він жбурнув на стіл тонку непрозору течку без жодного напису на титульній сторінці, сів на вільний стільчик ліворуч від Лізи, розвернув його боком до столу та почав розгойдуватись на двох ніжках. Праве передпліччя він поклав на стіл, щоб підтримувати рівновагу і не гепнутись на спину, якщо занадто відхилиться назад. Між вказівним і великим пальцями чоловік стискав запальничку «Zippo» і час від часу постукував нею по принесеній папці. Схоже, один із тих, хто привіз їх сюди.
— Привіт, моє ім’я Джонні Лонгбоу, — він по-американськи широко посміхнувся Лаурі та Тимуру.
Француженка зміряла його зневажливим поглядом, безмовно демонструючи: «Ти що — ідіот?» Ні вона, ні Тимур не відповіли на привітання.
— Як він? — не повертаючи голови, запитала Ліза Джин Торнтон.
— Дивно.
— Що означає «дивно»? — ледь насупилась вона. Її дратувала легковажна поведінка та розхлябаний зовнішній вигляд напарника: сама його присутність перетворювала те, що мало би бути хоча б подобою серйозного допиту, на комедійне шоу. — Він нічого не сказав?
Замість відповіді чоловік звернувся до Лаури та Тимура:
— Ви добре знаєте пана Ріно Ґроббелаара?
— Колись працювали разом, — буркнув Тимур. «А то вам невідомо?»
Чоловік гойднувся на кріслі, театрально кахикнув і звів ліву брову:
— Це той Ріно, що постачав зброю для УНІТА[50] під час громадянської війни в Анголі, торгував важкими наркотиками в ПАР, Свазіленді та Лесото, організував у Намібії озброєну до зубів банду з представників місцевих племен, що діяла, маскуючись під приватну охоронну контору?
— Звідки у вас така інформація? — зобразив здивування Тимур.
— Як думаєш, чийого виробництва зброю ви постачали для УНІТА? — долетіло з протилежного боку стола.
Невиразно ворухнувши губами, українець збрехав:
— Ніколи не чув про таке.
«Ефбеерівець» повернувся до Лізи та нарешті відповів на її запитання:
— Він нічого не сказав. Я, власне, нічого й не очікував. Здивувало інше: містер Ріно Ґроббелаар безперестанку торочить про те, що він диякон католицької місії в Намібії.
Тимур не стримався й усміхнувся. Зиркнув на Лауру. Ліза та її напарник відреагували на поворот голови українця і також втупилися у француженку.
— Шляхи Господні незбагненні, — знизавши плечима, видала та.
Кілька хвилин усі четверо мовчали. Зрештою Ліза Джин Торнтон вирішила першою піти назустріч:
— Гаразд, спробуємо ще раз. Я працюю в спеціальному відділі ФБР, що є частиною Violent Crimes Unit[51]. Цей відділ курує розслідування злочинів, які сталися на території США і які, на перший погляд, не мають раціонального пояснення або ж, імовірно, стосуються надприродного.
— На території США? — не зрозуміла Лаура.
— Ви говорите про злочини, пов’язані з паранормальним? — не довіряючи власним вухам, перервав француженку Тимур. Він думав, що таке буває тільки у фільмах.
Ліза Джин завагалась:
— Можна сказати й так.
— То ви, типу, як Дейна Скаллі з «Цілком таємно»?
— Ге-ге! — реготнув напарник Лізи, а сама агент Торнтон вишкірилася. Попередню незворушність зірвало з неї, неначе целофанову обгортку. Тимур умить збагнув, що він не перший, хто роздрочує її схожим запитанням.
