Тимур дещо раптом зрозумів. Вони не знають. Пентагон так і не знає найважливішого — ні старий Джеп, ні канадець Ральф Доернберг не писали про це у своїх доповідних, відповідно, Пентагон і ФБР уявлення не мають про психоістоту! Чоловік повернувся на стільці й утупився в Лауру:
— Вони не знають.
Не піднімаючи підборіддя, француженка вдруге штовхнула його коліном.
— Що ми не знаємо, Тимуре? — риси обличчя американки загострилися, золотисті очі спалахнули. — Що кілька сотень еквадорців протягом останніх днів, так само, як і пілот «LAN Ecuador» Мігель Суеро, одержимі пошуками людини на ім’я Тимур Коршак?
Тимур відмахнувся. Він не здивувався, що ФБР поінформоване про колективні галюцинації в «сутінкових».
— Придурок, — прошипіла Лаура.
— Тоді що ще? — наполягала Ліза Торнтон. — Чому вони вас шукають? Не мовчіть, Тимуре.
— Вони можуть допомогти, — ігноруючи американку, Тимур звернувся до Лаури.
— Це довбані янкі! — виплюнула француженка, скинувши голову. — Ти забув, як вони допомогли минулого разу? Якби не вони, Алан Ґрінлон зараз був би живий! Я ледь не загинула через їхню «допомогу».
— Мігель Віктор Суеро чимось заразився? Як це пов’язано з тим, що відбувалося в Ґуаякілі протягом минулого тижня? Як це пов’язано з проектом «NGF»? Чому пілот кликав вас і одночасно вів літак до загибелі? — Ліза Джин Торнтон напосідала. — Відповідайте!
Тимур похитав головою та промовчав. Лаура частково мала рацію, і він вагався, чи варто розповідати федералам про психоістоту. Тимур боявся, що ФБР перетворять його на приманку. Та, попри все, вирішив розказати:
— Припускаю, що у ваших звітах про проект «NGF» не зазначено, чому саме боти втекли, — він зиркнув на американку. Та кивнула, заохочуючи його продовжувати. Блондин припинив розгойдуватися та крутити запальничку. — Все, що ви знаєте зі звітів Кейтаро, — це те, що в певний момент боти нібито без причини почали поводитися неадекватно, а згодом утекли. Та це не так. Причина була. — Протягом п’яти хвилин колишній програміст виклав, як Лаура Дюпре виявила перші зблиски загадкової форми свідомості, що вивільнилась унаслідок тривалого застосування до піддослідних малюків електрошоку, як психіатр зробила висновок, що ця свідомість є чимось на кшталт пазла зі шматків несвідомого, захованого глибоко в мізках усіх людей, як через залишений Вадимом Хортом передавач вони спілкувалися з примарою, яку назвали психоістотою, а також те, як психоістота завдяки мозковим платам із нанороботів у головах малюків почала використовувати боти як ляльок-маріонеток, що й призвело до загибелі людей і краху проекту «NGF». — Я розумію, що вас дивує, чому Мігель Суеро, який увігнав літак в один із терміналів аеропорту Маямі, безперестану повторював моє ім’я. Але ви мусите усвідомити: зараз запитання «чому?» не стоїть. Я сам до кінця не усвідомлюю, чому ця потвора —
Блондин презирливо чмихнув і підвівся:
— Що за єресь? Ви хочете, щоб я повірив, що мікроскопічні роботи, які не наділені пам’яттю, не просто вціліли після знищення «NGF Lab», але й запам’ятали ім’я одного з учасників проекту та тепер осмислено його розшукують? О Боже, навіщо? Я що, схожий на ідіота? — він забрав зі стола течку, поклав руку на плече агента Торнтон: — Ти марнуєш час, — і вийшов із кімнати.
— Він нічого не зрозумів, — розвів руками Тимур.
Лаура тільки повела бровою, мовляв, я ж тобі говорила.
— Це правда? — після кількасекундної мовчанки Ліза Джин Торнтон звернулася до француженки. — Ви можете підтвердити слова Коршака?
Лаура Дюпре не відповіла, прикипівши поглядом до своїх нігтів.
— Перевірте голови заражених тут, в Еквадорі, та переконайтеся, що я кажу правду! — запекло доводив Тимур.
— Сумніваюся, що це реально. Ми в Еквадорі, а не в Штатах. Крім того, єдина голова, яка нас по-справжньому цікавить, — це голова Мігеля Віктора Суеро, а від неї, як ви розумієте, мало що лишилося. Та навіть якщо ви кажете правду, — із нотками розчарування підсумувала американка, — ви ж розумієте, що я не напишу про таке в рапорті. Я розслідую катастрофу рейсу XL516, а не причини зомбі-хорору в Еквадорі.
— Тоді пишіть «туризм», — ще більш розчаровано протягнув Тимур. — Ми з Лаурою та Ріно приїхали полазити в горах, крапка. Тепер ми можемо бути вільні?
— Так, — Ліза Джин Торнтон легким кивком вказала на двері. — За коридором сходи нагору. Машина та водій чекають надворі. Вас відвезуть назад до хостелу, біля якого ми вас підібрали.
