Посн╕давши та з╕бравшись в дорогу, ми ╕з Першосв╕том рушили на пошуки Овсова, як виявилося - довол╕ в╕домого в Св╕тол╕сс╕ коняра. Його випаси знаходились десь за П╕вденною Берестянкою, а тут цей чолов'яга мав лише дек╕лька стайнь на околиц╕ Портово╖ слободи, як╕ слугували для продажу коней. Десь за п╕вгодини ми нарешт╕ вийшли на них.
-Та он-н-на сто╕т! - хитнув головою малий хлопець, у якого Першосв╕т спитав про Овсова. - Оцьтой дядька!
В╕н вказував на високого багато роздягненого чолов'ягу, котрий крутився б╕ля паркану ╕ давав команди чубатим парубкам, що возилися ╕з парочкою коней.
-Ти што твор╕ш, Гл╓б? - обурювався Овсов, розмахуючи батогом. - Первий раз гр╕ву ч╓ш╓ш? - ╕ дал╕ посипалася брудна лайка.
-Це ви ╤ван Овсов? - запитав я, п╕дходячи ближче.
-Ну я, ╕ што? - чолов╕к р╕зко повернувся ╕ втупився в нас чорними, мов н╕ч, очами. - Ви ╕з Городскова пр╕каза? Так я ╓щйо вч╓ра расплат╕лся! ╤ подушний дал, ╕ ч╓тв╓рт╕ну...
-А я схожий на збиральника подат╕?
Овсов завмер та окинув мене поглядом зверху донизу. На якусь мить його оч╕ застрягли на мечах, що явно в╕др╕знялися в╕д звичайних, котр╕ таскали м╕сцев╕ стражники.
-╤ чо т╓б╓ нада? - сухо спитав в╕н.
-Ми з Розшукового приказу. Нам наказано взяти у вас трьох коней.
С приводу трьох - це вже моя задумка. Посильний казав про одного, бо вважав, що на справу по╖ду лише я. Проте, набравшись нахабства, мен╕ спало на думку вимагати б╕льше.
-Да? Мож╓т ч╓тир╓? Пять? - Овсов поставив руки в боки, а пот╕м смачно вилаявся. - Ви там в свойом пр╕каз╓ совс╓м обнагл╓л╕!
-Можу залишити залог, - спок╕йним тоном запропонував я.
-Тогда уж полную сто╕мость ж╓р╓бцов! А то угроб╕т╓ мн╓ ж╕вот╕нок ╕ пом╕най как звал╕!
-Повну? Мен╕ ст╕льки грошей не дали... тим паче на трьох коней!
-Ну на н╓т, ╕ суда н╓т! - Овсов розвернувся, демонструючи свою спину.
-Раджу дослухатися мо╓╖ пропозиц╕╖, - все так же спок╕йно промовив я. - А то ╕ цього не буде. Отже, десять умойрських "орлик╕в"!
Чолов'яга хмикнув та сказав, що за так╕ грош╕ ми з Першосв╕том можемо купити три кози, та на них ╖хати куди нам заманеться.
Треба в╕дм╕тити, що я вже трохи роз╕брався ╕з л╕г╕йськими грошима. Мозок ан╕чого не пам'ятав ╕з мого давнього життя, тому приходилось всмоктувати знання ледь не з самого найпрост╕шого. ╤ при тому я намагався не демонструвати власного нерозум╕ння навколишньо╖ обстановки.
Отже, в Л╕з╕, як м╕ж ╕ншим ╕ в Хадаганськ╕й ╕мпер╕╖, ще здавна карбували монети ╕з м╕д╕, ср╕бла та золота. Не дивлячись на протистояння стор╕н, м╕ж ними ╕снувала й торг╕вля. Правда, вона зд╕йснювалася через трет╕х ос╕б - так званих в╕льних торговц╕в. Чесно з╕знаюсь, що мен╕ не траплялися ╕мперськ╕ монети... Та, мабуть, цього ╕ не буде, бо кожна з╕ стор╕н суворо сл╕дкувала за сво╖ми грошима.
В столиц╕ на монетному двор╕ в основному карбували ср╕бн╕ монети, як╕ в народ╕ стали прозиватися "новоградками". Вони, до реч╕, вважалися в Л╕з╕ повноц╕нними грошима, можна нав╕ть сказати, були таким соб╕ еталоном. ╤нш╕ ср╕бн╕ монети через те згодом в╕д╕йшли в минуле. П'ять таких "новоградок" у м╕няйл╕в йшли нар╕вн╕ з одним л╕г╕йським "орликом" - золотою монетою, яку карбували в м╕ст╕ Плагат, що на Умойр╕ - давньому кан╕йському алод╕, яким зараз керувала нам╕сниця См╕яна.
М╕дяки ж робили вс╕, кому не л╕нь. Правда найв╕дом╕шими стали с╕в╓р╕йськ╕ "коп╕йки" з червоно╖ м╕д╕, на яких зображувався гербовий знак того алоду - списоносець на кон╕, що скаче, атакуючи тигра. ╤нш╕ м╕дяки мали власн╕ назви: "мечники" - умойрськ╕ монети, "щитки" - ц╕ виробляли на ╤нгос╕. Вс╕х не перел╕чити. Але ось, як ╕ у випадку з "новоградкою", "коп╕йчан╕" монети виявилися з достеменною вагою, тому швидко поширювалися по вс╕й Л╕з╕. До реч╕ "списоносц╕в" в╕дтепер приурочували до образу ╕мператора Вал╕ра Четвертого, мовляв в╕н за легендою перемог якогось здоровезного зв╕ра...
Ще, з╕знаюсь, я вже трохи почав ор╕╓нтуватися в столичних ц╕нах, як на товар, так ╕ на працю. Фунт печеного хл╕ба, наприклад, в Новоград╕ коштував п╕втори коп╕йки. А от скаж╕мо фунт яловичини близько сем╕. Ц╕лий гусак - ш╕стдесят. Кошик карас╕в з м╕сцевого озера - три коп╕йки. А коров'яче масло - чотирнадцять.
Ц╕ни були п╕д б╕льш-менш суворим контролем м╕сько╖ влади, ╕ регулювалися прийнятою на певний терм╕н таксою. Бувало, розпов╕дали мен╕, що гендляре "бунтували", скаржачись на малий прибуток, ╕ починали самост╕йно роздувати ц╕ни. ╤ тод╕, дивлячись з обставин, столична влада або йшла на поступки й видавала новий циркуляр з рекомендованими ц╕нами, або строго карала торговц╕в... Так, наприклад, сталося в пер╕од бунт╕в на Форокс╕, коли ╕з соляних шахт довгий час в Св╕тол╕сся не надходила с╕ль. Тод╕ варт╕сть цього продукту зросла ╕з тридцяти коп╕йок до с╕мдесяти за пуд. М╕ський приказ тут же видав розпорядження опустити ц╕ни до колишнього р╕вня, а тих, хто не дослухався "поради", жорстко покарали, в╕д╕бравши с╕ль з╕ склад╕в та в╕ддавши ╖╖ городянам по см╕хотворн╕й ц╕н╕.
