Коли вони вже були за будкою, люди в комбінезонах щойно притягли один вагон і тепер обмотували його чимось, що на перший погляд нагадувало алюмінієву фольгу. Журналіст зняв їх на камеру і вже збирався підійти ще ближче, коли ворон приземлився йому на плече і дзьобнув приятеля у вухо.
— Що таке, Рракс?
— Погано. Мабуть, нас викрили.
Вітек подивився в напрямку, який вказувало крило ворона. Він побачив групу озброєних охоронців, які виходили з коридору на задній двір. Вони шукали щось, обшукуючи кожен темний куток.
— Що ти про це думаєш? – запитав птах.
— Мабуть, вони знайшли відчинені двері до лісу і наші сліди.
— Тікаємо?
— Ні, нас відрізали. Зачекаємо тут, у тіні. Може, вони відступлять.
Але вони не відступили. Натомість почали систематично наближатися до схованки Вітковського. У цій ситуації йому залишалося тільки одне. Він підбіг до дверей будки і швидко сховався всередині.
Там не було ні душі, зате було повно контрольних лампочок на декількох пультах. Занадто багато, щоб служити лише для перемикання стрілок – Вітек здогадався, що це пост управління темпоральною брамою. Він ледь встиг зробити кілька фотографій, як ворон перервав його черговим дзьобанням.
Журналіст вилаявся. З-за обгорнутого вагона щойно вийшли троє вчених у халатах. Вони прямували прямо до будки.
— Чудово. Тепер ми в пастці... – застогнав ворон. – Еех, а ти казав, що все пройде без проблем! Придумай щось! Вони зараз будуть тут!
Вітковський озирнувся навколо переляканим поглядом. Панель управління брамою блимала феєрією вогників.
— Диверсія. Це наш єдиний шанс.
— Що?
— Я пограюся з кнопками. Якщо трохи повезе, брама почне робити щось дивне. Вони будуть на неї витріщатися, а ми втечемо в канали для обслуговування під вагонами. А звідти назовні.
— О ні! – заперечив ворон. – Я добре знаю, що буде. Я бачив достатньо таких історій. Коли ти будеш бавитися з панеллю, щось напевно вибухне. Буде хаос і стрілянина. Бум, трах-бабах! А це не мало бути так, Вітек! Ти обіцяв, що не буде ніяких втеч, вибухів, куль, що свистять над головами!
Інженер з помічником були вже все ближче.
— Немає часу, Рракс! У нас останній шанс!
Сказавши це, Вітек потягнув за кілька важелів, набрав "1, 2, 3, 4, 5, 6" на цифровій клавіатурі (випадково це буі його пароль до електронної пошти), повернув до упору кілька ручок. Однак нічого не сталося. Вчені були вже зовсім близько.
— Рракс, трагедія. Нічого тут не працює.
— А ти пробував натиснути цю велику червону кнопку "ПУСК"?
Вітек підбіг до перемикача і з усієї сили натиснув на нього.
За секунду куля засяяла білим світлом. У залі спалахнула паніка, обслуга брами почала бігати в різні боки. Журналіст і ворон одразу ж кинулися бігти до виходу. Однак, не пробігши й кількох метрів, вони завмерли.
З брами виринула колосальна тварина — дивна гібридна істота, схожа на суміш павука з восьминогом. З піною на морді і божевіллям в очах вона стрибнула вперед, розбиваючи вагони. Вітек аж згорнувся, але в цей момент з світлової кулі вистрілило ще щось. Це був якийсь худорлявий хлопець, весь у хутрах і з білим волоссям[22]. У руці він тримав довгий меч. Звірина з вереском почала кружляти навколо пандусу, а біловолосий переслідував її з такою завзятістю, з якою жебрак ганяється за монетою, що котиться від нього.
Вітек знизав плечима і знову попрямував до дверей у підсобку. Однак ворон залишився, уважно спостерігаючи за новоприбулими.
— Що ти робиш, Рракс? — Журналіст зупинився на мить. — Ми тікаємо. Це не наша справа.
— Не люблю, коли хтось мучить дивовиж, а цей хлопець у шкіряних труселях ось-ось когось скривдить. Дай мені секунду, Вітек. Усі й так уже давно втекли.
Сказавши це, ворон задивився на високі шкіряні черевики біловолосого. Несподівано дивак метнувся вперед щучкою і вдарився головою об бетонну підлогу.
— Гаразд. Кинь його до брами, поки він не прийшов до тями, – Рракс обтрусив крила.
Журналіст, лаючись під три чорти, підбіг до непритомного, схопив його під пахву і потягнув на вершину платформи. Тим часом ворон приземлився прямо перед носом монстра і хвилину розмовляв з ним якоюсь нелюдською мовою.
Коли Вітек штовхнув біловолосого в енергетичне поле, з-за входу в зал вже долинали команди. Схоже, працівники швидко оговталися від жаху. Журналіст кинувся до Рракса. По дорозі він підняв дивний кулон, який зісковзнув з шиї біловолосого.
А ворон базікав з монстром, ніби нічого не сталося. Приятель безцеремонно смикнув його за хвіст.
— Ходімо. Вони зараз будуть тут.
Ніби на підтвердження цих слів пролунали постріли. Кілька солдатів увійшли до зали, стріляючи короткими чергами в бік платформи.
— До заднього виходу! — наказав Рракс.
— Запізно! Вони будуть стріляти нам у спину!
— Не філософствуй! Біжи!
У той момент, коли ворон викрикнув останні слова, чудовисько повільно підняло власне тіло, а потім з риком рушила в бік солдатів. Ті ще деякий час стріляли, але коли істота наблизилася, вони втекли так швидко, що ледь не загубили зброю.
— Що це було? – вимовив Вітек на бігу. – І як ти переконав її допомогти нам?