— Коли людина вбиває людину, для цього має бути причина. Грабіжник убиває заради наживи, це зрозуміло. Грузин, який служить у царському війську чи у війську шаха або султана, вбиває, бо він вірний присязі або мріє про підвищення, мріє про нагороду. Якщо зазирнути в глибину речей, то він урешті-решт вбиває заради наживи, заради достатку в майбутньому, але приховує від себе цю правду. Більше того — він вважає себе людиною, бо прикриває звірство людськими формами. А насправді мета одна. Та повернемося до того, з чого ми почали. Отже, ворог прийшов на твою землю, потоптав віками заведені устої твого життя, споганив твою віру, взяв у полон і вигнав за тридев’ять земель твоїх співвітчизників і не збирається йти додому... Звичайно, ти повинен убити ворога, але вбити не тому, що ти його ненавидиш, а передусім тому, що він відняв те, що ти любиш. Отож з любові треба починати. Любов, а не ненависть — зрозумійте!— диктує мужність в бою і волю вмерти за свободу. Але ми розучилися поводитися так, як диктує любов. А чому? Та тому, що, як правильно сказала пані Нано,— ми втратили любов до свободи, до батьківщини, до держави! І я не знаю, чи зможемо ми повернути те, що втратили, якщо будемо різати і вбувати? Є на світі інші, людяніші шляхи. Культ різні суперечить навіть здоровому глузду. Насильство — це зло і в свою чергу породжує нове зло... Та це вже інша розмова. «Що чварами зруйноване — любов’ю відбудується»[26]. Я вважаю це істиною і п’ю за це! — Гогі підніс свою чашу до губів.
— У мене веселий настрій. Дайте мені цигарку й чашу вина. Я теж хочу говорити! Налий мені, лазе! — сказала Нано.
Арзнєв Мускіа взяв чашу Нано й став наливати в неї вина. А Шалітурі, повернувшись обличчям до Карічашвілі, неголосно, але досить виразно промовив:
— Професіонально наливає! Він, може, з офіціантів?
— Ні, ваше благородіє,— відповів лаз спокійно.
— Ясновельможність! — поправив Шалітурі.
— Невже?— сказав лаз і поставив перед Нано повну чашу.
Усі були приголомшені й не знали, що робити. Усі розуміли, що перше-ліпше слово з будь-якого боку може викликати скандал. Та не можна було й промовчати: Шалітурі за цей вечір удруге образив гостя. Мовчанку могли сприйняти як схвалення. Не знаю, як вчинив би кожен з нас і що з усього того вийшло б, якби не залунала знову пісня. «Чопа»[27] прийшла нам на допомогу, принесла заспокоєння, дала можливість подумати. Тільки Елізбар Карічашвілі встиг сказати:
— Коли б зрозуміти, Вахтанг Шалітурі, що розпалює в тобі таку лють?
— Запізнилися з черговим чином,— зневажливо кинув Карідзе Елізбарові.
Шалітурі не відповів, сидів мовчки й напружено, гордовито всміхався, як переможець. А голос Самніашвілі звучав і переливався: «Деді, чонас могахсенсб...»[28] Нано принишкла, але не тому, що слухала пісню. Мені здається, вона думала, як повестися і що взагалі може статися після зухвалої вихватки Шалітурі. А я вже знав, що робитиму, і, щойно скінчилася пісня, підняв свою чашу:
— Я почну, а закінчити свій тост пропоную Нано. Вона жінка, вона краще за всіх з’єднає в один вузол те, що ми всі говоримо про любов. Нехай Арзнєв і Сандро вибачать мені, я почав говорити раніше за них. Але я не хочу мовчати, бо гостей привів сюди я. І за їхню розвагу відповідаю я. І за завдану образу — теж. Тому, Арзнєв Мускіа, вибач мені! Ти бачиш сам, що діється! Ми зустрілися під цим дахом, говоримо про предмети божественні й високі, поклоняємося добру й любимо одне одного. Але наш поріг переступило недобре слово, воно, як порох, лягло у підвалини нашої будівлі, щоб підірвати той порядок стосунків і почуттів, який заповідали нам наші предки... Одне слово, прийшов ворог... То що ж, через нього ми маємо забути про любов, про те, що є для нас найдорожчою святинею? Озброїтися ненавистю й знищити одне одного? Ні, ми не згодні на це! Оголосимо безкровну війну: протиставимо злу великодушність. Наша любов у цій боротьбі лише загартується, і ми піднесемося ще вище й зрозуміємо тоді, як треба поводитися. Будемо пам’ятати: «Що чварами зруйноване — любов’ю відбудується». Ми покажемо, на що здатна ворожнеча і на що здатна любов. Підніми чашу, Арзнєв Мускіа, алаверди[29] до тебе! Жити — це вистояти!
Мені здавалося, я зробив усе для того, щоб угамувати Шалітурі й пригасити можливий спалах лаза. Не знаю, що ще можна було сказати!
— Я не в усьому згоден з тобою, Іраклію,— сказав Арзнєв Мускіа, встаючи.— Насправді все, звичайно, складніше. Маленьким народам погано живеться, ми це знаємо добре. І люди метаються, шукають виходу, шукають і не знаходять. Звідси й лють озлоблення. А людина, втративши самовладання, легко може помилитися. Ми грузини, і хто б вона не була, своя чи чужа,— повинні її зрозуміти й простити, дати час подумати. Нехай батоні Вахтанг сказав щось зайве, нехай я не міг сприйняти за жарт те, що сказав він,— усе одно тепер я простив його і сподіваюся, ми не звалюватимемо один на одного...
— А якби ти не простив,— перебив його Шалітурі,— то що зробив би?!
— Це залежить від того, що запропонував би мені батоні,— не поспішаючи відповів лаз.
