— А якби я запропонував дуель? Ха-ха-ха-а! — розреготався Шалітурі.
— Я не прийняв би дуелі. Це було б непорядно з мого боку.
— Чому ж це?— єхидно всміхаючись, спитав Шалітурі.
Арзнєв Мускіа не відповів. Чекаючи на грозу, всі мовчали.
Люди за сусідніми столиками насторожилися. Лаз оглянув залу, потім, обернувшись до Гогі, глянув йому у вічі й ніби прочитав там відповідь на своє запитання, повільно підвівся зі свого місця і сказав, звертаючись до Нано:
— Нано, пробачте мені, це необхідно... Тут не станеться нічого, повірте мені, але все одно, пробачте... І ви теж, Сандро-батоно! — Арзнєв Мускіа обернувся до Шалітурі.— Це було б непорядно з мого боку!.. Тому, що я маю надто великі переваги перед вами!
Я схопився був, гадаючи, що мені доведеться їх розбороняти, але Гогі поклав мені руку на коліно під столом і сказав тихо:
— Сиди, Іраклію!
Я розгубився, бо не міг уявити, що може зараз статися. Здається, крім Арзнєва Мускіа, цього не уявляв ніхто. Принаймні Нано сиділа геть бліда. Карічашвілі поривався щось сказати, але ковтав слова, боячись, щоб не було гірше. А Карідзе повернувся обличчям до дверей, здавалося, збирався втікати.
Вахтанг Шалітурі схопив келех з вином:
— Я хочу переконатися у вашій перевазі.— З цими словами він хлюпнув вином на лаза. Але той спритно відхилився до Гогі, і вино лише забризкало йому рукав.— Ну, переконуйте мене, я чекаю!..
Арзнєв Мускіа похитав головою, потім витяг з кишені пістолета і, передаючи Гогі, сказав:
— Ти повинен влучити, інакше зіпсуєш стелю.
Нано затамувала крик і пригасла долонями вуха. Гогі одсунувся від стола разом із стільцем і взяв пістолета в руки:
— Е-с-х, іди, лазе. Жити — це вистояти. Так, здається, сказав Іраклій.
— Хо! — скрикнув лаз, і в одну мить порожня чаша з його рук злетіла до стелі.
Тієї ж миті пролунав постріл — і скалки від чаші з глухим тріском посипалися на підлогу.
Гогі підніс пістолета до губів, здмухнув дим, поцілував дуло і сказав:
— Де тільки цей чоловік добуває таку зброю? І прицілюватися не треба, сама влучає в ціль, благослови її господь!
— Нехай цей пістолет буде твій.
Гогі уважно подивився на лаза, і, коли очі їхні на мить зустрілися, обличчя його просвітліло від радості. Гогі засунув пістолета в кишеню:
— Нехай тут лежить! Як треба буде — ходитимемо з міста до міста й прострілюватимемо чаші.
— Дав би бог,— відповів лаз.— Святому Георгію Ілорському поставив би свічку заввишки як ти.
Знову запала гробова тиша.
— Як ви стріляєте, батоно Гогі!— сказала зачудована Нано.
— Та що там. Можна й краще. Коли кидають угору гривеника й він не падає вниз... Лаз це вміє, з десяти — дев’ять разів!
Хоч як це дивно, але постріл, мені здається, розрядив атмосферу, а розмова Нано з Гогі могла б ввести бесіду в спокійне річище.
— Агей, сідай, чого ти стовбичиш! — жартівливо прикрикнув Елізбар Карічашвілі, звертаючись до Шалітурі.
— Краще помовч!..— відповів той Елізбару й повернувся до Гогі.— Кому потрібна ваша влучність... Коли дійде до діла... Ви можете тільки, як клоуни, показувати фокуси. І один, і другий... А так... Ви гадаєте, я злякався? Ні! Річ зовсім в іншому. Припустімо, ми стрілятимемося... Від мене вам пощади не буде. А ви, ганчірки, не наважитеся вбити! Це мене не влаштовує. Нехай ніхто не думає, що Вахтанг Шалітурі боїться смерті. Дивіться!..— Він витяг револьвера з кишені, розрядив його, висипав на стіл патрони й почав їх перелічувати, примовляючи: — Еники, беники їли вареники, еники, беники — кльоц...— Патрон, на який випав жереб, Шалітурі заклав знову в револьвер. Після цього він звів курок і оббіг поглядом усіх за столом...
Потім він ляснув долонею по барабану револьвера, циліндр закрутився. В цей момент Шалітурі притулив дуло до скроні й натиснув пальцем на курок... Пострілу не було, револьвер пчихнув, барабан зупинився. Шалітурі сховав револьвера, сів до столу й чомусь почав квапливо їсти.
Ми сиділи, не поворухнувшись. Потім підхопився Карідзе і, здійнявши руки до неба, застогнав:
— Нещасна Грузіє, куди ти йдеш?! — І знову всівся на своє місце.
— Я не розумію, що тут сталося? — спитала Нано. Вона не могла повірити, що життя людини висіло на одній волосині.
— Нічого особливого,— відповів Елізбар.— Просто могло стати на одного бевзя менше на світі.
Нано зблідла.
Арзнєв Мускіа втупився в стіл, жмакаючи пальцями скатерть.
— Що ти хотів довести цією безглуздою бравадою? Навіщо це потрібно? — спитав Гогі.
— Потрібно! — промимрив Шалітурі, не перестаючи їсти.
Нано, видно, поступово приходила до тями. Вона ковтнула лимонаду й сказала:
— А все тому, що ми не знаємо, навіщо живемо й навіщо вмираємо.
— Я згоден з вами,— озвався Шалітурі.
Нано обернулася до Гогі:
— Яка точність!.. А жінки можуть навчитися так стріляти?
— Можуть,— зітхнув Гогі.
— А в чому саме полягає метод навчання? — зацікавився Сандро Карідзе.
