— Ні, я так не граюсь! — вигукнула Яна. — Я так рано не встаю!
— Добре… Ми тебе пожаліємо! — засміявся Миха й підморгнув Льохові.
О сьомій ранку Миха буквально вигнав себе з ліжка. Мама з татом вже снідали на кухні, збираючись на роботу.
— Ти куди це так рано? — здивувався тато.
— Ти що це надумав? — здивувалася мама.
— Я цеє… На пробіжку, — бовкнув перше, що спало на думку, Миха.
— Куди??! — очі в мами округлилися від подиву, а тато навіть ложку з руки випустив. — На канікулах? Михасику, ти це, чи ні…
— Все, все, ключі я взяв! — І Миха вискочив з квартири, грюкнувши дверима.
Мама підійшла до вікна й визирнула на вулицю:
— І справді побіг… — пробурмотіла вона розгублено, побачивши, як Миха вийшов з під’їзду й побіг дорогою вздовж будинку.
— Що не робиться, все на краще, — філософськи мовив тато, запихаючи в рот чергову ложку каші. — В усякому разі, це корисно для здоров’я. Хоч і незвично…
Михова пробіжка закінчилася дуже швидко. За десять хвилин він сидів на лавочці коло знайомого під’їзду. Далі все відбулося так блискавично, що потім, переповідаючи друзям те, що транилося, Миха так і не міг сказати, звідки з'явився цей хлопець. Він вискочив наче з-під землі, зірвав з плеча дівчини сумочку і кинувся навтьоки. Дівчина завмерла від несподіванки, а тоді закричала так, що з берези, яка росла метрів за двадцять від під’їзду, злетіла зграя ворон. Михова реакція була миттєвою. Він рвонув за крадієм. Ранкова пробіжка таки відбулася. Причому дуже інтенсивна. Хлопець вибіг спочатку з двору на вулицю, а потім помчав у бік приватного сектору, мабуть, розраховуючи загубитись десь у павутинні вуличок і провулків. Розуміючи, що там злодюжку зловити буде набагато складніше, Миха наддав ходу, наздогнав його і вдарив по ногах. Той покотився по газону. Миха стрибнув на нього зверху і заломив руку з сумочкою за спину.
— А-а-а! — закричав хлопець. — Відпусти… Мені зле… Мене ломить…
— Що тебе ломить? — відсапуючись, запитав Миха.
— Що-що… наркота! Ломка в мене… Доза потрібна! Відпусти!
— То ти наркоман? Ну, ні! Тобі лікуватися треба. Не хочеш сам, значить, силоміць повезуть! Зрозумів?
Тут підбігла дівчина. Вона зупинилася, вирвала з руки крадія сумочку, пхнула його ногою й злісно буркнула:
— Покидьок!
— А-а-а!.. М-м-м…
— Чого це він? — здивувалася такій реакції дівчина.
— Так наркоман він! Ломка в нього… Телефоонуйте в міліцію! — наказав Миха, продовжуючи тримати хлопця, заламавши за спину руку. — Його лікувати треба.
— Ой, ні… Мені ніколи! Мені на роботу трепа! — заторохтіла дівчина і глянула на годинник. — Ой! Я вже спізнююся!
Тут Миха згадав про своє головне завдання:
— Тоді зателефонуйте додому. Нехай хто- небудь вийде і мені допоможе. Є у вас вдома чоловіки?
— Та немає в мене ніякого чоловіка! Я з мамою живу. Послухайте, я справді на роботу спізнююся. Вибачте, я побігла. У нас директор страшенно суворий! За запізнення може й звільнити…
І дівчина побігла геть.
— Що з тобою робити? — пробурмотів Миха.
— Відпусти, братуха, чуєш? Галімо мені…
Аякже! І куди ти зараз підеш? Знову кого- небудь грабувати? Оце вже ні!
Миха приловчився, дістав з кишені мобільний телефон і викликав міліцію. Якась бабуся, що проходила повз них, зупинилась на мить, похитала головою і пробурмотіла:
— Ох, уже ці маркомани… життя від них немає!
Льоха з Михою зустрілися о дев’ятій. Миха коротко розповів про пригоду з маркоманом, а також про те, що ні чоловіка, ні залицяльника в продавчині не виявилось. І раптом задзвонив Михів мобільний:
— Алло! Це ви папірці роздавали щодо фальшивих грошей? Він тут, на базарі!
— Де?! — закричав у слухавку Миха, до смерті налякавши Льоху.
— Біля головного входу. Там, де кров’янка та самопальна кондитерка продаються.
— Біжімо!
Друзі вихором помчали на базар. За кілька хвилин вони вже були біля вхідної брами.
Нa базарі був звичний робочий день. Юних детективів упізнали ще здалеку, і закричали, тикаючи пальцями:
— Туди він побіг! Туди!
Базар розтягнувся уздовж Інтернаціональної вулиці довгим прямокутником. Всього на базарі було чотири входи-виходи: по одному на коротких сторонах, які працівники базару називали коротким А і коротким Б, і два по довгій стороні, яка тягнулася з протилежного до Інтернаціональної вулиці боку. Один вхід називали головний, тому, що він був найбільшим, а другий — м’ясним, бо поруч з ним стояв м’ясний павільйон.