— Але ж останні слова — то цитата, чи не так? — дорікнув йому Бовуар.
— Боюся, що так. «Небесний гончак»[150]. І, можливо, так воно й було. Вона навчила мене, що словом можна ранити, іноді навіть убити. А іноді зцілити.
Вони підійшли до дверей, подзвонили, і їм відчинили.
— Мсьє Лайон, — сказав Бовуар, переступаючи поріг. — Нам треба поговорити.
Ґамаш опустився на коліна біля Крі. Фіолетовий купальник перетискав її руки й ноги.
— Хто про неї подбає? — непокоївся Лайон. — Із нею буде все гаразд без мене?
Бовуар ледь не запитав його, чому він раптом про це турбується. Хіба не видно, до чого її довело життя з ним? Гірше вже не буде, лише краще. Але побачивши покірний, наляканий, розчавлений вираз обличчя Лайона, Бовуар прикусив язика.
— Не хвилюйтеся, — сказав Ґамаш, повільно випростуючись. — Про неї подбають.
— Я повинен був зупинити Сісі раніше. Не доводити до цього. Дружина ненавиділа Крі із самого народження. Я кілька разів намагався поговорити із Сісі. — Лайон подивився на Ґамаша, благаючи про розуміння. — Але не зміг.
Усі троє поглянули на Крі, що сиділа на краю ліжка. Кругом були розкидані цукерки й обгортки. Складалося враження, ніби кімнатою нещодавно пролетів шоколадний буревій. Вона — кінець родоводу, подумав Ґамаш, останнє сховище всіх страхів і фантазій своєї матері та бабусі. їхнє творіння. На кшталт монстра Франкенштейна. Клаптева ковдра з їхніх власних жахів.
Старший інспектор Ґамаш узяв дівчинку за руку й зазирнув у її порожні очі.
— Крі, чому ти вбила свою матір?
Крі лежала на пляжі й відчувала, як гаряче сонце вкриває засмагою її обличчя і струнке, легке тіло. Хлопець
простягнув до неї руки, узяв її долоні у свої й лагідно зазирнув їй в очі. Його молоде тіло сяяло, наче просвітлене. Він притягнув її до себе, ніжно поцілував і обійняв.
— Я кохаю тебе, Крі, — прошепотів він. — Про таку, як ти, можна лише мріяти. Ти навіть не уявляєш, яка ти гарна, талановита, розумна. Ти найпрекрасніша дівчина у світі. Заспівай для мене, будь ласка.
І Крі заспівала. Заспівала на повний голос. Юнак пригорнувся до неї, щасливо зітхнув і усміхнувся від захвату.
— Я ніколи не покину тебе, Крі. І ніколи нікому не дозволю знову завдати тобі болю.
І вона повірила йому.
Не встигли Ґамаш і Рейн-Марі постукати, як двері відчинилися.
— Ми чекали на вас, — сказав Пітер.
— Брехня! — вигукнула Рут зсередини затишного котеджу. — Ми вже почали пити і їсти без вас.
— Насправді, вона це робить безперервно, — прошепотів Пітер.
— Я все чую! — вигукнула Рут. — Те, що це правда, не робить твої слова менш образливими.
— З Новим роком! — Рейн-Марі усміхнулася. Її представили Олів’є і Ґабрі, Мирні і Рут.
— Як там Матінка та Кей? — запитав Пітер, ведучи їх до вітальні.
— Одужують, — відповів Ґамаш. — Усе ще дуже слабкі і без Ем почуваються кинутими напризволяще.
— Усе це неймовірно, — зауважив Олів’є, вмощуючись на підлокітнику крісла Ґабрі.
У каміні потріскував вогонь, а на піаніно стояла таця з напоями. Різдвяна ялинка робила завжди затишну кімнату ще безтурботнішою.
— Устриці на піаніно, подалі від Люсі, — пояснила Клара. — Тільки в Морров може бути собака, який обожнює устриці!
— Ми помітили бочку, коли заходили, — зізналася Рейн-Марі, згадуючи дерев’яну бочку, повну устриць, що стояла на снігу біля вхідних дверей будинку Морров. Вона не бачила таких багато років, із часів свого власного сільського дитинства. Бочки з устрицями на Новий рік. Квебекська традиція.
Поклавши на тарілки устриці, злегка змащені маслом тоненькі скибочки житнього хліба та кілька дольок лимона, вони приєдналися до компанії, що розташувалася біля каміна.
— А що Крі? — запитала Клара, вмощуючись поруч із Пітером.
— Вона у психіатричній лікарні. Ще довго не зможе постати перед судом, якщо взагалі колись постане, — відказав Ґамаш.
— Звідки ви дізналися, що вона вбила свою матір? — запитала Мирна.
— Я вважав, що вбивство організували три жінки, — зізнався Ґамаш, попиваючи вино. — Вони обвели мене навколо пальця. Але потім я згадав ті чобітки зі шкіри тюленят.
— Зловісні, — сказала Рут, відсьорбнувши з бокалу.
