— Вони десь тут! — прокричав він Біллі на вухо, закрите плетеною шапкою з відворотом.
Біллі пригальмував. За ними пригальмували й інші снігоходи, намагаючись просуватися обережно, щоб раптом не переїхати жінок. Біллі майстерно вів машину по глибокому снігу, видивляючись бодай якийсь горбок або вибоїну чи інші ознаки тіл.
— Точна механіка човен, — донеслася до Ґамаша чергова шарада Біллі, який указував на невидиму Ґамашеві цятку.
їх огортала густа біла імла. Зник Вільямсбург, зник берег, у заметілі зникли інші снігоходи. Біллі розвернув машину й попрямував навпростець до місця, що, на думку Ґамаша, нічим не відрізнялося від будь-яких інших місць на озері. Але коли вони наблизилися, з’явилися якісь контури.
Жінки впали, тримаючись одна за одну, і усіх трьох повністю засипало снігом. Але Біллі Вільямс таки відшукав їх. Він скинув рукавички, і поки Ґамаш, хитаючись, пробирався до них крізь глибокий сніг, Біллі приклав пальці до рота і свиснув. Звук свисту перекрив стогін буревію. Старший інспектор, упавши на коліна, відкопував Ем, Матінку та Кей, а Біллі свистів, і коли Ґамаш дістався жінок, до них уже тягнулися руки. Чоловіки квапливо перенесли трьох жінок до снігоходів, і за мить усі вже мчали назад у бік берега.
Ґамаш тримався за Біллі. Усе навкруги було білим. Сніг сипав і сипав, було майже неможливо дихати, а щось побачити й поготів. Звідки Біллі знав, де берег, можна було тільки здогадуватися. У Ґамаша склалося враження, що вони рухалися вглиб озера, у протилежний від берега бік. Він розтулив рота, щоб попередити Біллі, але передумав.
Ґамаш розумів, що геть не орієнтується. І розумів, що він має довіритися Біллі. Він міцно вчепився в чоловіка й став чекати, поки снігохід удариться об берег і подолає невеличкий підйом до вулиці Принсипаль. Але цього не сталося. Минуло п’ять хвилин, потім десять, і Ґамаш збагнув, що вони опинилися посеред озера Брюм. Загубилися. У заметілі.
— Де ми? — крикнув він у шапку.
— Стільці можуть червоне скло! — відповів своєю незрозумілою мовою Біллі, продовжуючи щодуху мчати вперед.
За три хвилини, які здалися Ґамашеві вічністю, снігохід врізався в горбок, і Біллі повернув ліворуч. Несподівано вони опинилися серед сосен. «Берег, ми дісталися берега!» — здивовано подумав Ґамаш. Він озирнувся й побачив вервечку інших саней, що їхали по їхніх слідах.
Біллі направив свої мотосани уздовж стежки й виїхав на вулицю, ще не розчищену від снігу, але безлюдну. Ґамаш озирнувся в пошуках своєї автівки, знаючи, що на нього чекає довга дорога до лікарні в Ковансвілі. Але Біллі поїхав іншою дорогою.
«Хай йому біс! — подумав Ґамаш. — Через нього ми заблукали на озері, і тепер один Бог знає, де ми».
— Гучномовець! — незрозуміло до чого крикнув Біллі і махнув рукою вперед.
Перед ними була величезна синя вивіска з підсвіткою «Н. Hospital»[148].
Біллі Вільямс провів їх крізь хуртовину, через озеро просто до лікарні.
— Звідки ви дізналися? — запитав Бовуар у Ґамаша, стоячи біля Кей Томпсон. Вона лежала під капельницею, під’єднана до апаратів, загорнута в сріблясту термоковдру з підігрівом і була схожа на печену картоплину. Як і її батько багато років тому, вона поглянула у вічі неминучій смерті, але не здалася.
Ґамаш дістав із кишені зібганий і промоклий папірець. Простягнувши його Бовуару, старший інспектор повернувся, щоб подивитися на Кей, і замислився над тим, якими мали бути для неї останні кілька днів, коли вона усвідомлювала,
Бовуар сів, обережно розгорнув аркуш і розгладжував його, поки той не став знову схожим на лист. Чіткий старомодний почерк, вишукана французька. І підпис: «Емілі». Це все пояснювало. Крі нагадувала Емілі її сина Девіда. Яким він був обдарованим, як тішився, створюючи музику. Коли вони почули, як Сісі напала на Крі після різдвяної служби, вони зрозуміли, що не мають вибору. їм довелося вбити Сісі, щоб урятувати Крі.
— Це багато чого пояснює, — сказав Бовуар, закінчивши читати листа. — І складність злочину, і чому Кей стверджувала, ніби нічого не бачила. Тепер усе має сенс. Потрібні були всі троє. Матінка додала до чаю ніацин, Емілі вичікувала, коли Матінка влаштує виставу на льодовому майданчику й відволіче загальну увагу від Сісі. Кей сперлася на стілець, і він перекосився. Вони знали, що Сісі буде його вирівнювати. — Бовуар указав на лист, який лежав у нього на колінах. — Мадам Лонґпре благає вас дозволити їм убити себе, і ви збиралися це зробити.
Бовуар не був наділений даром дипломата, але зараз намагався висловитися так, щоб це прозвучало м’якше, ніж було насправді.
Ґамаш вийшов із палати невідкладної допомоги у жвавий коридор, де снували лікарі та медсестри. Відділення швидкої допомоги було забите жертвами автокатастроф, лижниками зі зламаними кістками, людьми, що постраждали від переохолодження чи обмороження під час хуртовини. Чоловіки знайшли два вільні стільці й сіли.
