— Але ж ти купила одну вчора. Ми обидві купили по книжці. Вона навіть підписала їх. Знаєш, здається, я бачила, як вона підписувала кілька книжок Одена теж.
— Я десь загубила свою. Я візьму цю, і якщо вона підпише Ентоні Гекта[28], то куплю і його.
Клара розгорнула томик і прочитала навмання:
— Як Рут це вдається? Присягаюся, вона просто стара п’яниця.
— Про Бога ти подумала так само, — зауважила Мирна.
— Послухай:
Мирна дивилася у вікно і думала, чи не розлетиться на друзки їхній спокій, такий крихкий і дорогоцінний. Відтоді, як до села приїхала Сісі де Пуатьє, над їхньою маленькою громадою згущувався морок. Вона принесла до Трьох Сосен щось недобре, і якраз на Різдво.
Передріздвяні дні були жвавими й насиченими. Клара любила цю пору року. Любила все в ній, від слиняво-солодкавих рекламних роликів, безглуздого параду на честь Пер Ноеля в Сен-Ремі, спонсором якого була компанія Canadian Tire, до колядування, організованого Ґабрі. Захекані від пісень і сніжинок, що залітали до рота, колядники ходили від хати до хати засніженим селом, наповнюючи нічне повітря сміхом і мелодіями старовинних гімнів. Селяни запрошували їх до своїх віталень, і вони кружляли довкола піаніно та ялинок, співали, пили егног[29], їли пісочне печиво, копченого лосося, солодкі калачі та інші смаколики, спечені до свят.
Протягом кількох вечорів колядники співали в кожній хаті в селі, окрім однієї. За мовчазною домовленістю вони трималися подалі від темного будинку, що височів на пагорбі. Старого будинку Гедлі.
Очолював колядників Ґабрі, одягнений у вікторіанський плащ і капелюх. Він мав гарний голос, але тужив за тим, якого мати не міг.
Щороку Рут Зардо відвідувала бістро як обраний Санта (за словами Ґабрі, їй не потрібно було спеціально відрощувати бороду), і щороку Ґабрі сідав до неї на коліна і просив голосу хлопчика-сопрано, і щороку Санта пропонував йому вдарити ногою по різдвяних кулях.
Кожного Різдва на галявині перед своїм будинком мсьє і мадам Вашон ставили старий
Біллі Вільямс запрягав своїх першеронів у яскраво-червоні сани й віз хлопчиків і дівчаток навколо села та на засніжені пагорби. Діти заповзали під пошарпаний килимок із ведмежої шкури й сьорбали гарячий шоколад, поки поважні сірі велетні тягнули їх за собою спокійно і розмірено, наче розуміли, наскільки цінним є їхній вантаж. А в бістро батьків садовили біля вікон, де вони могли попивати гарячий сидр і спостерігати, як їхні діти зникають за вулицею дю Мулен. Потім вони поверталися до теплого інтер’єру з вицвілими тканинами, розрізненими меблями та відкритими камінами.
Клара і Пітер закінчили прикрашати свою домівку, розвісивши на кухні соснові гілки на доповнення до величезної шотландської сосни у вітальні. їхній будинок, як і всі інші, пахнув лісом.
Усі подарунки загорнули й поклали під ялинку. Клара щоранку проходила повз них, радіючи, що нарешті, завдяки волі Джейн, жоден — не зі смітника Вільямсбурга. Нарешті вони обміняються подарунками, які не потребують дезінфекції.
Пітер повісив панчохи на камінну полицю. Пісочне печиво випекли у формі зірок, дерев та сніговиків і прикрасили срібними кульками, схожими на дробинки. У вітальні щовечора перед колядою Пітер розпалював камін і читав свої книжки, а Клара грала на піаніно й фальшиво наспівувала колядки. Чи не кожного вечора Мирна або Рут, Ґабрі або Олів’є заглядали до них випити чи повечеряти.
А потім, не встигли й оком змигнути, настав Святвечір, і вони всі зустрілися в Емілі на святкуванні
