Та на якусь мить Сісі завагалася і подивилася на кульку у своїх руках. Вона світиться й тепла на дотик. На ній простий малюнок. Три високі сосни разом, наче сім’я, а на їхньому похиленому гіллі лежить сніг. Внизу рукою її матері написано:
Сісі нахилилася до кулі й потонула в її тиші, спокої та світлі. Але вона, мабуть, пробула там занадто довго. Стукіт у двері відірвав її від трьох сосен і повернув до жахливої реальності.
— Що там відбувається? Впустіть нас! — вимагав чоловічий голос з-за дверей.
І Сісі відчинила двері, але це було востаннє, коли вона впускала будь-кого і будь-куди.
Проходячи повз «Рітц», Крі зупинилася, щоб зазирнути в розкішний готель. Швейцар не звернув на неї уваги й не запропонував увійти. Вона повільно пішла далі. Її черевики були в болоті, вовняні рукавиці звисали з рук, налиплий сніг тягнув їх до землі.
їй було байдуже. Вона пленталася темними засніженими людними вулицями; перехожі натикалися на неї й кидали гидливі погляди, наче ця гладка дитина розмазала свої почуття по шматках торта, як глазур, а потім ті шматки проковтнула.
Проте Крі йшла. Вона змерзла в ноги. Дівчинка вийшла з дому без нормальних зимових чобіт, і коли батько невиразно зауважив, що, можливо, слід взути щось тепліше, вона проігнорувала його. Як ігнорувала його її мати. Як ігнорував увесь світ.
Дівчинка зупинилася перед крамницею «Світ музики». Там висів плакат із Брітні Спірс, яка танцювала на спекотному пляжі, а її веселі бек-вокалістки всміхалися і кружляли в такт.
Крі довго стояла перед вітриною, не відчуваючи ні рук, ні ніг. Не відчуваючи зовсім нічого.
— Перепрошую? — не зрозуміла Клара.
— До біса Папу Римського! — повторила Кей ясно як день.
Матінка Бі вдала, що не чула, а Емілі підійшла трохи ближче до подруги, на той випадок, якщо Кей зомліє.
— Мені дев’яносто два роки, і я все знаю, — промовила Кей. — Крім одного, — визнала вона.
Запанувала ще одна довга пауза. Але на зміну збентеженості прийшла цікавість. Кей, зазвичай така небалакуча й різка, мала намір заговорити. Друзі підійшли ближче.
— Мій батько служив в експедиційних військах під час Першої світової війни.
Цього найменше чекали почути від Кей. Тепер вона говорила тихо, її обличчя розслабилося, а погляд спокійно мандрував по книжках, які стояли на полицях. Кей подорожувала в часі — Матінка Бі стверджувала, що робила те саме під час йогічних польотів, але такого рівня вона ніколи не досягала.
— Вони створили підрозділ спеціально для католиків, переважно ірландців, як тато, і квебекців, звісно. Він ніколи не говорив про війну. Вони ніколи не говорили. А я ніколи не питала. Можеш собі уявити? Як ти гадаєш, він хотів, щоб я спитала? — Кей подивилася на Ем, але та мовчала. — Він розповідав нам про війну тільки одне.
Тепер замовкла Кей. Вона озирнулася, і її погляд упав на пухнасту плетену шапку. Вона простягнула руку й наділа її, а потім вичікувально подивилася на Ем. Усі затамували подих і не зводили очей з Кей, чекаючи, що вона скаже.
— Господи, жінко, кажи вже! — процідила Рут.
— О, так! — Кей, здавалося, щойно їх помітила. — Татко. На Соммі[25]. На чолі з Роулінсоном. Дурень. Я дуже багато читала про це. Мій батько був по груди в болоті й лайні, кінському та людському. їжа кишіла хробаками. Його шкіра гнила, уся вкрита виразками. Волосся й зуби випадали. Вони вже давно перестали битися за короля і країну й билися лише один за одного. Він любив своїх друзів. — Кей подивилася на Ем, потім на Матінку Бі. — Хлопців вишикували в шеренгу й наказали пригвинтити багнети. — Усі трохи нахилилися вперед. — Остання хвиля хлопців пройшла хвилиною раніше, і їх скосило. Вони чули крики й бачили сіпання частин тіл, які летіли назад в окоп. Настала їхня черга, мого батька та його друзів. Вони чекали наказу. Він знав, що помре. Він знав, що йому залишилося жити кілька хвилин.
Він знав, що має можливість сказати останнє слово. І знаєте, що кричали ті хлопці, піднімаючись нагору? — Здавалося, світ перестав обертатися, усі лише чекали на відповідь. — Вони хрестилися й кричали: «До біса Папу!».
Друзі, як один, відсахнулися, вражені тими словами й тією картиною. Кей повернулася до Клари, її ревматичні блакитні очі щось шукали.
— Чому?
Клара не розуміла, чому Кей сподівалася, що вона знає. Вона не знала. І їй вистачило мудрості промовчати. Кей опустила голову так, ніби її голова раптом стала занадто важкою, а в тонкій шиї утворилася глибока траншея, що пролягла до потилиці.
— Час іти, люба. Ти, мабуть, втомилася. — Ем поклала свою ніжну руку на руку Кей, Матінка Бі взяла її за іншу руку, і три літні жінки повільно вийшли з книгарні. Вони вирушили додому до Трьох Сосен.
— Нам теж час іти. Тебе підвезти? — запитала Мирна у Рут.
— Ні, я тут до самого кінця. Ви, пацюки, не переймайтеся. Просто залиште мене тут.
— Свята Рут серед язичників, — підпустив шпильку Ґабрі.
— Богоматір вічної поезії, — сказав Олів’є. — Ми залишимося з тобою.
— Жила-була жінка на ім’я Рут… — почав Ґабрі.
— …У неї був довжелезний зуб, — підхопив Олів’є.
