Під назвою на стіні виднівся інший напис. Щоб розгледіти його, старший інспектор підійшов ближче — сонце зайшло, і кімната була ледь-ледь освітлена. Та щойно він наблизився до стіни, з’явилася Матінка. У неї за спиною розвівався її пурпуровий балахон, а пасма рудого волосся полум’яніли, наче вогняне торнадо.
— Ласкаво прошу! Ви прийшли на заняття на п’яту?
— Ні, мадам. — Ґамаш усміхнувся. — Ми прийшли побачитися з вами та попросити вашої допомоги.
Матінка здавалася настороженою. Схоже, вона звикла чекати на пастки, як не справжні, то уявні.
— Для мене очевидно, що ви надзвичайно чутлива жінка. Ви бачите й відчуваєте те, чого не помічають інші. Не прийміть це за зухвалість, будь ласка.
— Думаю, що моя інтуїція розвинена не більше, ніж у будь-кого іншого, — зауважила вона. — У всякому разі, мені пощастило мати змогу попрацювати над собою. Можливо, тому, що я потребувала цього більше за інших. — Вона всміхнулася до Ґамаша, ігноруючи Бовуара.
— Просвітлені завжди говорять про це останніми, — сказав Ґамаш. — Ми хотіли поговорити з вами наодинці, мадам, сподіваючись на вашу допомогу. Нам потрібна ваша прониклива думка про мадам де Пуатьє.
— Я не дуже добре її знала.
— Але вам це й не потрібно було, чи не так? Ви вчитель, ви бачите так багато людей з усіх верств суспільства. Ви, мабуть, знаєте їх краще, ніж вони самі себе знають.
— Я намагаюся нікому не давати оцінок, старший інспекторе.
— Мова не про оцінку, мадам, а про розуміння.
— Я гадаю, що Сісі де Пуатье дуже страждала. — Матінка підвела їх до купи подушок і вказала на одну з них. Ґамаш приземлився на подушку, пролетівши майже третину шляху й мало не перекинувшись. Бовуар вирішив не ризикувати. До того ж, на його думку, пропонувати слідчому з розслідування вбивств замість стільця подушку було насмішкою і навіть приниженням.
Матінка приземлилася в центрі малинової подушки із вправністю десантника. Зважаючи на її зріст, їй не довелося довго падати.
— На мою думку, вона заблукана душа. Якби її не вбили і якби їй стало смирення попросити мене, гадаю, я могла б їй допомогти.
Бовуару здалося, що його зараз знудить.
— Знаєте, вона заходила сюди одного разу. Я зустріла її зі щирим серцем, бо думала, що вона прийшла по напуття. Але я помилялася.
— Чого вона хотіла?
— Гадки не маю. — Матінка видавалася по-справжньому спантеличеною, і Бовуар подумав, що вперше за всю розмову вона була відвертою. — Я увійшла, а вона стояла там і поправляла світлини. — Матінка вказала на фотографії в рамках на стіні та на кілька знімків на своєрідному вівтарі.
— Вона торкалася всього в кімнаті. Усе пересунула.
— Як саме?
— Підрівняла все, ніби під лінійку. Коли заняття закінчуються, учні просто розкидають подушки по кутках, як бачите. Мені це подобається. На те воля Божа, де попадають подушки. Я не люблю втручатися.
Бовуара накрила чергова хвиля нудоти.
— Але Сісі, схоже, не могла увійти до жодної кімнати, щоб усе не обмацати й не підрівняти. Було видно, що це вкрай нерозвинена особа. Не залишила жодного простору для духу. Усі подушки акуратно поскладала в ряд уздовж стіни, усі світлини ідеально вирівняла — і комар носа не підточить.
— Навіщо вона приходила сюди? — запитав Ґамаш.
— Я не знаю. Коли вона побачила мене, то злякалася, ніби я застукала її за чимось поганим. Коли вона пішла, я роззирнулася, щоб перевірити, чи нічого не пропало — вона мала якийсь винуватий вигляд і намагалася приховати це за агресією. Дуже типово.
— Типово для чого? — запитав Ґамаш.
Питання, здавалося, загнало Матінку в глухий кут, і Бовуар подумав, що вона не звикла до розпитувань.
— Ну, для нещасних людей, звісно, — відрізала вона за мить. — У мене склалося враження, що вона чогось шукає, і я не маю на увазі просвітлення. Думаю, вона оманливо вважала, ніби вже досягла його. Але менш просвітлену людину було б важко знайти.
— Дуже проникливо з вашого боку, — сказав Ґамаш.
Матінка пильно подивилася на старшого інспектора, підозрюючи в його словах сарказм.
— Чому ви думаєте, що вона вважала себе просвітленою?
— Ви читали її книжку? Самі чванливість і самовдоволення. У неї не було ні духовного стрижня, ні справжніх переконань. Вона хапалася за першу-ліпшу філософію. Трохи того, трохи цього. Вона вимостила собі вибоїстий і брудний духовний шлях. Це нагадувало мені Франкенштейна. Вона канібалізувала різноманітні релігії й вірування та придумала цю
Матінка явно воліла вжити інше слово: «лайно».
— Їй бракувало гармонії.
Матінка підняла руки і розвела їх мовби в обіймах; складки її пурпурового каптана спадали й надавали їй певної схожості з портретом епохи Відродження, написаним не дуже вправним художником.
— Розкажіть мені про
— Це якось пов’язано з утриманням емоцій всередині. Вона, здається, вважала, що емоції лежать в основі всіх наших проблем, тож хитрість полягала в тому, щоб не показувати їх, а найкраще — не відчувати.
— А що таке власне
