Ґамаш зауважив, що стосовно себе вона говорила про еклектику як про чесноту, тоді як з боку Сісі вважала це безглуздям.
— Утім, Ісая — це Старий Заповіт, тож ви не попалися на християнський гачок, — усміхнувся Ґамаш. — А чому ви обрали саме цей вислів?
— Насправді він дуже близький до буддійської віри в те, що знайти Бога можна лише тоді, коли ви стримані та спокійні, — пояснила Матінка. — Це чудова думка.
— Так і є, — щиро погодився Ґамаш. — Стримані та спокійні. — Він відвернувся від стіни й подивився в очі літній жінці, що стояла поруч із ним. — І вгамовані.
— І вгамовані, старший інспекторе, — майже не вагаючись, погодилась Матінка.
Ґамаш поклав міцну руку на плече Бовуара і повів його до дверей. Бовуар навіть не потурбувався застебнути пальто. Він вискочив за двері і пірнув у холодний вечір, ніби в крижаний гірський потік. Щойно холодне повітря потрапило в легені, він закашлявся, та йому було байдуже. Він нарешті приходив до тями.
— Дай мені ключі. — Ґамаш простягнув руку. Бовуар, не заперечуючи, кинув їх шефові на долоню. — З тобою все гаразд?
Він допоміг інспектору сісти на пасажирське сидіння.
— Я в порядку. Та ця жінка й це місце…
Він обмахнув втомленою рукою навколо голови. Його все ще нудило, але він сподівався, що протримається, поки вони повернуться до готелю. Йому не вдалося.
За п’ять хвилин вони стояли на узбіччі дороги. Ґамаш підтримував голову Бовуара, а той блював, кашляв і проклинав Матінку Бі та її нудотний спокій, що викликав клаустрофобію.
— Зі мною все буде гаразд. — Бовуар був схожий на смерть.
— Аякже, — сказав Ґамаш, практично на руках доправляючи інспектора сходами до спальні в його готельному номері. Він допоміг Бовуару роздягнутися, набрав йому ванну, і врешті-решт, чистий і зігрітий, Бовуар улігся у великому зручному ліжку з м’якими фланелевими простирадлами та ковдрою з гагачого пуху. Ґамаш збив подушки та вкрив його до самого підборіддя, хіба що не підіткнув ковдру. Він поставив тацю з чаєм і крекерами так, щоб Бовуар міг легко до неї дотягнутися.
Ноги Бовуара лежали на грілці, обгорнутій чохлом. Замерзлі ступні зігрівалися, тепло повільно розливалося по тремтячому тілу. Бовуар ніколи не почувався таким хворим і таким заспокоєним.
— Краще?
Бовуар кивнув, намагаючись не цокотіти зубами. Ґамаш поклав свою величезну прохолодну долоню на лоб юнака і на якусь мить затримав, дивлячись в очі, що блищали в лихоманці.
— Принести тобі ще одну грілку?
— Так, будь ласка.
Бовуар почувався хворим трирічним хлопчиком, який благально дивиться на свого сильного та надійного батька. Ґамаш повернувся з другою грілкою за кілька хвилин.
— Вона наслала на мене прокляття, — сказав Бовуар, згортаючись калачиком навколо грілки, і не переймаючись тим, що тепер уже схожий на маленьку дівчинку.
— У тебе грип.
— Та Матінка наслала на мене грип. О господи, а може, мене отруїли?
— Це грип.
— Пташиний грип?
— Людський грип.
— Або атипова пневмонія. — Бовуар спробував підвестися. — Я помираю від атипової пневмонії?
— Це грип, — заспокоїв Ґамаш. — Мені треба йти. Ось мобільний телефон, ось чай. Ось кошик для сміття. — Він показав Бовуару бляшане відро і поставив його на підлогу біля ліжка. У дитинстві, коли він хворів, таке саме залишала йому мати, називаючи його «мискою для відригування», хоча вони обоє знали, що річ була не в ньому. — А тепер відпочинь і поспи.
— Я помру, поки ви повернетеся.
— Мені тебе не вистачатиме.
Ґамаш поправив пухнасту білу ковдру, знову помацав чоло інспектора й вийшов навшпиньки. Бовуар заснув.
— Як він? — запитав Ґабрі, коли Ґамаш спустився сходами.
— Спить. Ви побудете тут деякий час?
— Авжеж.
Ґамаш надів пальто й зупинився біля порога.
— Холоднішає.
— Сніг припинився. Я чув, що завтра буде до мінус двадцяти.
Обидва чоловіки виглянули за двері. Сонце вже давно сіло, та дерева і ставок були освітлені. Хтось вигулював собак, хтось катався на ковзанах. Вікна бістро привітно світилися, двері відчинялися й зачинялися, впускаючи мешканців села, що заходили випити гарячого тоді[106].
— Мабуть, п’ята година, — сказав Ґабрі, киваючи в бік сільської луки. — Рут. Майже як жива.
Ґамаш покинув теплий готель і поспішив зробити коло вулицею Коммонс. Він думав зупинитися, щоб поговорити з Рут, але вирішив відмовився від цього. Щось у цій жінці застерігало від випадкових, безпредметних розмов. Під ногами скрипів сніг — певна ознака того, що температура падала. Безліч крихітних голочок, здавалося, впивалися в обличчя, очі злегка сльозилися. Ґамаш із жалем пройшов повз бістро. Він планував заходити сюди щодня пополудні, щоб спокійно посидіти, переглянути свої нотатки, поспілкуватися з мешканцями села.
