Після цього Різдва вона позбудеться Сола. Щойно він завершить своє останнє завдання. Вона помітила, що він, напевне, наштовхнувся на стілець за столом, коли гортав портфоліо. Стілець тепер стояв нерівно. Вона відчула, як груди наповнює напруга. Дідько б його вхопив — він навмисно її так дратує, і хай йому грець, тому портфоліо! Сісі підхопилася з ліжка, вирівняла рипучий стілець і, користуючись нагодою, пересунула телефон паралельно до краю столу.
Потім вона стрибнула назад у ліжко й розгладила простирадла на колінах. Може, їй варто замовити таксі до офісу? Але тут вона згадала, що має декуди поїхати. У важливій справі.
В «Огілві» був розпродаж, а в інуїтській художній крамниці на вулиці де ла Монтань вона хотіла купити пару черевиків.
Незабаром у неї з’явиться власна лінія одягу та меблів у магазинах по всьому Квебеку. І по всьому світу. Невдовзі всі зарозумілі, претензійні дизайнери, які насміхалися з неї, пошкодують про це. Незабаром усі дізнаються про
— Ти вже винайняв будинок на свята? — запитала вона.
— Ні, завтра поїду туди. Навіщо ти взагалі купила будинок у такій глушині?
— Я мала свої причини.
Вона відчула спалах гніву через те, що він поставив під сумнів її рішення. Вона чекала п’ять років, аби купити будинок у Трьох Соснах. Сісі де Пуатьє вміла бути терплячою, якщо це було необхідно і якщо у неї була на те вагома причина.
Вона багато разів відвідувала це убоге маленьке село, налагоджувала зв’язки з місцевими агентами з нерухомості і навіть розмовляла з продавцями в сусідніх Сен-Ремі та Вільямсбурзі. На це пішли роки. Очевидно, у Трьох Соснах нечасто з’являлися будинки на продаж.
Аж ось трохи більше ніж рік тому їй зателефонувала агентка з нерухомості, на ім’я Йоланда Фонтейн. Продавався будинок. Чудовий величний будинок у вікторіанському стилі на пагорбі з краєвидом на село. Будинок власника млина. Будинок господаря.
— Скільки? — запитала Сісі, знаючи, що це майже напевно їй не по кишені. Доведеться взяти позику під заставу компанії, закласти все своє майно, змусити чоловіка перевести в готівку свій страховий поліс і пенсійні заощадження.
Але відповідь агентки з нерухомості здивувала її. Будинок коштував значно дешевше від ринкової вартості.
— Є одна маленька деталь, — зауважила Йоланда нудним голосом.
— Продовжуйте.
— Там сталося вбивство. І замах на вбивство.
— І це все?
— Ну, я думаю, фактично там було ще й викрадення. Так чи так, але ось чому будинок такий дешевий. Усе одно це прекрасна покупка. Чудові труби, переважно мідні. Даху лише двадцять років. Я…
— Я купую його.
— Хіба ви не хочете його подивитися?
Питання вихопилося мимоволі, Йоланда не встигла вчасно прикусити язика. «Якщо ця ідіотка хоче купити старий будинок Гедлі, не оглянувши його, нічого не перевіривши, не вигнавши нечисту силу, то нехай».
— Просто підготуйте папери. Я приїду після обіду з чеком.
Сісі так і зробила. Вона розповіла про це чоловікові десь за тиждень, коли їй потрібен був його підпис, щоб перевести в готівку пенсійні заощадження. Він протестував, але так кволо, що випадковий спостерігач навіть не зміг би розпізнати в його словах протест.
Старий будинок Гедлі, страховисько на пагорбі, тепер належав Сісі. Вона не могла навіть уявити більшого щастя. Будинок був ідеальним. А Три Сосни були ідеальним місцем. Принаймні буде ідеальним, коли вона все завершить.
Сол пирхнув і відвернувся. То лише справа часу — Сісі кине його, щойно завершиться наступна фотосесія з нею в тому жахливому богом забутому селі. Фото були для її першого каталогу, і він мав відзняти її різдвяні розваги серед місцевих жителів. І, за можливості, закадрувати селян, які заворожено і з любов’ю дивляться на Сісі. Для цього йому потрібні були гроші.
Усе, що робила Сісі, мало певну мету. І ця мета зводилася до двох речей, як Сол зрозумів: воно мало наповнювати її гаманець або живити її его.
Тож чому вона купила будинок у селі, про яке ніхто ніколи не чув? Це не підносило її престиж. Отже, йдеться про інше.
Гроші.
Сісі знала про село те, чого не знав ніхто інший, і справа була в грошах.
У нього прокинувся інтерес до Трьох Сосен.
— Крі! Ворушися, заради Христа!
Прохання, що пролунало, було буквальним. Сповитий нащадок багатих батьків і головний персонаж прекрасної різдвяної інсценівки марно намагався потрапити перед очі глядачів з-за снігового замету, на який перетворилася Крі. Вона вийшла на сцену, танцювала і кружляла разом з іншими янгольськими сніжинками, а потім раптово зупинилася. Здавалося, нікого не хвилювало, що сніг у Єрусалимі не має жодного сенсу. Учителька мала цілком слушну думку: як хтось вірить у непорочне зачаття, то повірить і в снігопад тієї чудесної ночі. А от те, що одна зі сніжинок, більше схожа на уособлення заметілі, заклякла в центрі сцени, перед маленьким Ісусом, одразу привернуло увагу.
— Ворушися, товстозада!
