Фатальне благословення полностью

Клара провела його до захаращеного столу у своїй студії. Увімкнувши лампу, вона взялася перебирати стоси паперів. Ґамаш спочатку спостерігав за нею, потім його погляд почав блукати студією, доки не натрапив на блискучий предмет, що лежав на одній із полиць книжкової шафи позаду столу. Старший інспектор на мить завмер. Він боявся, що той предмет зникне, варто йому лише поворухнутися. Тихо, неквапливо він подався вперед. Підкравшись до полиці, Ґамаш засунув руку в кишеню і дістав хустинку, а опинившись перед полицею, обережно обгорнув предмет хустинкою і зняв його з підставки. Навіть крізь тканину Ґамаш відчував його тепло.　

— Хіба вона не прекрасна? — мовила Клара, коли старший інспектор відступив назад і підніс свій скарб ближче до лампи. — Пітер подарував мені її на Різдво.　

На долоні в Ґамаша була куля, і вона світилася. На ній був малюнок. Три сосни з обважнілими від снігу гілками. Під малюнком було написано: Noël, а ще нижче, майже непомітно — ще щось. Одна велика літера.　

L.　

Ґамаш знайшов кулю лі біен.　

Пітер Морров мав такий вигляд, ніби його загнали в кут. І так воно й було. Коли Ґамаш став розпитувати Клару, вона з радістю заявила, що ця чудова прикраса була найпершим різдвяним подарунком, який Пітер для неї купив. Клара пояснила, що раніше вони були надто бідними.　

— Або занадто ощадними, — зауважила Рут.　

— Звідки він у вас? — запитав Ґамаш.　

Його голос був ввічливим, але присутня в ньому твердість вимагала відповіді.　

— Я не пам’ятаю, — спробував збрехати Пітер, але, побачивши в очах Ґамаша рішучість, передумав. — 　Я хотів купити тобі щось особливе. — Пітер повернувся до Клари, намагаючись пояснити свій вибір.　

— Але? — Клара розуміла, до чого йде.　

— Тож я поїхав до Вільямсбурга на закупи…　

— Вільямсбург називають північним Парижем, — пояснив Ґабрі Мирні.　

— Так, він відомий своїми крамницями, — погодилася Мирна.　

— Коли я проїжджав повз сміттєзвалище, то…　

— Сміттєзвалище? — вигукнула Клара. — Смітник?　

Люсі почала витися між ногами Клари, стривожена частотою, до якої піднявся голос хазяйки.　

— Обережно, ти своїм криком розколеш кулю, — застерегла Рут.　

— Смітник, — повторила Клара вже нижчим голосом і опустила голову.　

З її очей у бік Пітера летіли громи-блискавиці, і, як раніше Рут, він волів, аби їхній будинок просто зараз злетів у повітря.　

— Жак Ів Кусто сміттєзвалищ знову пірнув у свою стихію і знайшов скарб! — потішався Ґабрі.　

— Ви знайшли це, — Ґамаш підняв кулю лі біен, — на сміттєзвалищі у Вільямсбурзі?　

Пітер кивнув.　

— Я просто подивився, заради розваги. Було досить тепло, тож увесь той мотлох не змерзнувся. Я не порпався там довго, ця річ просто впала мені в око. Легко зрозуміти чому. Навіть зараз, при штучному освітленні, вона сяє; можете собі уявити, який вона мала вигляд серед білого дня. Вона була схожа на маяк. Він кликав мене. — Він подивився на Клару, намагаючись вимолити в неї прощення. — Я думаю, що мені судилося знайти його. То була доля.　

Клара все ще сумнівалася в божественності його дару.　

— Коли це сталося? — спитав Ґамаш.　

— Я не пам’ятаю.　

— Згадайте, містере Морров.　

Тепер усі дивилися на Ґамаша. Чоловік, здавалося, став вищим на зріст і буквально випромінював владу та наполегливість, що змусило замовкнути навіть Рут. Пітер на мить замислився.　

— Це було за кілька днів до Різдва. Точно, це було наступного дня після презентації твоєї книги, — звернувся він до Рут. — Двадцять третього грудня. Клара була вдома і могла погуляти з Люсі, поки я їздив на різдвяні закупи.　

— Ти хочеш сказати, на різдвяне перебирання сміття, чи не так? — кольнула Клара.　

Пітер зітхнув і нічого не відповів.　

— Де саме у сміттєвому баку була куля? — запитав Ґамаш.　

— Просто скраю, наче хтось простягнув руку і поклав її туди, а не просто кинув.　

— Ви знайшли щось іще?　

Ґамаш уважно спостерігав за Пітером, аби зрозуміти, чи не бреше той. Пітер похитав головою. Ґамаш йому повірив.　

— А в чому річ? Чому ця куля така важлива? — запитала Мирна.　

— Це куля лі біен, — пояснив Ґамаш, — і вона належала Сісі. Навколо цієї кулі Сісі побудувала всю свою духовну філософію. У своїй книзі вона описала її саме так і розповіла, що куля — єдине, що залишилося їй від матері. За її словами, саме її мати розмалювала кулю.　

— На ній три сосни, — продовжила Мирна.　

— А також ініціал, — додала Клара, — L.　

— То ось чому Сісі переїхала сюди, — здогадався Ґабрі.　

— Чому? — запитав Пітер, який думав про власні неприємності, що чекали на нього попереду, і не дуже зосереджувався на розмові.　

— Три сосни? — промовив Ґабрі і, підійшовши до вікна, показав жестом на вулицю. Три сосни. Три Сосни.　

— Три сосни тричі, — сказала Рут. — Клацаєш підборами, Дороті?[117]　

— Ми вже не в Канзасі, — зауважив Ґабрі, звертаючись до Пітера. — Ти тут?　

— Три Сосни, — озвався Пітер, коли нарешті до нього дійшло. — Мати Сісі була звідси?　

— І її ім’я починалося на L, — сказала Мирна.