— Я хотіла отримати більше, ніж просто табель успішності. Схоже, її вважають розумною дівчинкою, але не дуже кмітливою, сподіваюся, ви розумієте, про що я. Старанна, методична. У мене склалося враження, що Крі трохи не вписувалася в стандарти школи для дівчат міс Едвард. Заступниця директора навіть була назвала її Брі, але потім виправилася. Найкраще Крі знається на природничих науках, однак почала виявляти певний інтерес до театру. Останні кілька років вона не грала, а займалася лише технічним оформленням сцени, проте цього року взяла участь у різдвяній виставі. Її вихід став справжнім провалом. Напевне, злякалася. Довелося виводити її зі сцени. Інші діти поставилися до неї не надто доброзичливо. Як і батьки, зрештою.
— А вчителі? — запитав Ґамаш.
Ніколь похитала головою.
— Але я натрапила на дещо цікаве. Чек за навчання кілька разів повертали. Тож я перевірила їхні фінанси. Здається, Сісі та її чоловік жили невідповідно до своїх достатків. Насправді вони були за кілька місяців до повної фінансової катастрофи.
— Чи була Сісі застрахована? — запитав Бовуар.
— На двісті тисяч доларів. Річард Лайон походить зі скромної родини. Здобув ступінь інженера в університеті Ватерлоо, але так і не зробив професійної кар’єри. Влаштувався на свою нинішню роботу вісімнадцять років тому. Він такий собі менеджер нижчої ланки. Складає графіки. Невдаха. Заробляє сорок дві тисячі на рік, чистими отримує тридцять. Щодо Сісі, то вона не мала жодних прибутків протягом шести років, відколи у неї своя фірма. Виконує незначні замовлення з дизайну інтер’єру, але, здається, більшу частину минулого року провела за написанням книжки та створенням власної лінії товарів для дому. Ось. — Ніколь кинула каталог на стіл. — Це макет каталогу, який вона планувала видати. Гадаю, фотограф працював саме над ним.
Бовуар розгорнув каталог. Мило лі
— Наступного тижня Сісі запланувала зустріч із «Дайрект Мейл Інкорпорейтід», — продовжила Ніколь. Це найбільша компанія у Сполучених Штатах, що займається маркетингом товарів, які продаються за каталогами. Сісі мала намір домовитися з ними про продаж товарів своєї лінії. Якби їй вдалося, це був би грандіозний успіх.
— Що кажуть у компанії? — поцікавилася Ізабель Лакост.
— Я замовила з ними телефонну розмову, — відповіла Ніколь з усмішкою, що, як вона сподівалася, мала означати «дякую за запитання».
— Щось чути з лабораторії щодо тих фотографій на матчі з керлінгу? — звернувся Бовуар до Лакост.
— Я відправила туди агента, щоб забрав проявлені негативи. Незабаром він має зв’язатися зі мною.
— Добре, — сказав Ґамаш, а потім розповів їм про ніацин, «Лева узимку» та Псалом 45:11.
— То хто ж мати Сісі? — поставив ключове питання Бовуар.
— У Трьох Соснах є кілька жінок відповідного віку, — відповіла Лакост. — Емілі Лонґпре, Кей Томпсон і Рут Зардо.
— Але ім’я тільки однієї з них починається на літеру «Л», — зауважив агент Лем’є, уперше долучившись до розмови.
Він уважно спостерігав за агенткою Ніколь.
Він не знав чому, але вона йому не подобалася, не подобалася її раптова поява і, безумовно, не подобалася ця новоявлена дружба з інспектором Бовуаром.
— Я перевірю їх, — пообіцяла Лакост, і нарада закінчилася.
Ґамаш потягнувся до дерев’яної скриньки на своєму столі, машинально перевернувши її, щоб подивитися на літери, приклеєні до дна.
— Що це? — Бовуар присунув свій стілець ближче до шефа.
— Речовий доказ з іншої справи, — відповів Ґамаш, передаючи скриньку Бовуару. Коли Жан Ґі взяв її, у Ґамаша раптом виникло враження, що Бовуар зможе побачити те, чого не бачив він. Він подивиться на літери ззовні та зсередини і складе їх докупи. Ґамаш спостерігав, як інспектор оглядав скриньку.
— Одна з ваших різдвяних справ?
Ґамаш кивнув, не бажаючи відволікати Бовуара.
— Колекція літер? Ну і психопат. — Він передав коробку назад Ґамашу.
Що ж, ось вам і інтуїція.
Коли Бовуар пішов, Ґамаш нахилився до Лакост і сказав:
— Додай до свого списку Беатріс Меєр.
Камінь для керлінгу з гуркотом пролетів по шорсткій кризі до протилежного краю майданчика і вдарився об скелю зі страшенним гуркотом, що за мить відбився луною від пагорбів, які оточували озеро Брюм. Це був найхолодніший за всю зиму ранок, мороз аж рипів, а ртутний стовпчик термометра все ще падав, і ближче до полудня вони промерзатимуть до кісток за лічені секунди. Дражливі сонячні промені зовсім не гріли, їхнє світло лише робило сніг нестерпно білим і сліпило всіх, хто був без темних окулярів.
Біллі Вільямс розчистив для них майданчик для керлінгу на озері Брюм, і тепер він, Бовуар, Лем’є та Ґамаш спостерігали, як крихітна Емілі Лонґпре виконала кидок і випросталася, уривчасто дихаючи.
«Затримуватися тут надовго не можна, — подумав Ґамаш. — Треба швидше завести її до приміщення, поки вона не заклякла від холоду. Поки ми всі не заклякли».
— Ваша черга, — звернулася вона до Бовуара, який стежив за нею із ввічливою увагою.
