Нове життя Петрова тривало лише пів години, а він уже почав шкодувати. Проте цей спокійний чоловік, здавалося, міг його зрозуміти. Петров вказав своїм гостям на стільці, а потім сів сам. Від передчуття у нього ледь не паморочилося в голові. Він не міг дочекатися, коли у всьому зізнається й почне жити далі. Почне все спочатку. Він мало не розплакався, глибоко вдячний цьому інспектору з відділу вбивств за готовність вислухати його сповідь. Сола Петрова виховали переконаним католиком, але він, як і більшість представників його покоління, відкидав церкву, священників і всі атрибути релігії. Утім зараз, у цій скромній, навіть дурнуватій кімнаті, де замість вітражів до стіни були прикріплені пластикові підставки, йому хотілося впасти на коліна.
Аби тільки почати все з чистого аркуша.
— Я маю вам дещо розповісти.
Ґамаш не промовив ні слова. Петров подивився в його добрі, вдумливі очі, і раптом йому здалося, що окрім них двох, нікого на світі не існує.
— У нас із Сісі був роман. Тривав близько року. Я не впевнений, але думаю, що її чоловік здогадується про це. Боюся, ми не надто переймалися, щоб приховати наш зв’язок.
— Коли ви востаннє були разом? — запитав Бовуар.
— Уранці того дня, коли вона загинула. — Солу знадобилося зусилля волі, щоб перевести погляд із Ґамаша на напруженого чоловіка в сусідньому кріслі. — Вона прийшла, і ми займалися сексом. Це були лише фізичні стосунки, нічого більше. їй було байдуже до мене, а мені до неї.
Ось і все. Неприємно, та не страшно. Він видихнув, відчуваючи полегшення.
— Вона казала вам, чому купила тут будинок? — запитав Бовуар.
— У Трьох Соснах? Ні. Я й сам про це думав. У неї на все була причина, і найчастіше — це гроші.
— Ви вважаєте, що нею рухали гроші?
— Завжди рухали. Навіть у наших стосунках. Я не настільки дурний, щоб думати, ніби вона спала зі мною заради чудового сексу. Просто хотіла отримати фотографа задешево. Платила натурою.
Він сам здивувався, як йому стало соромно. Навіть говорити про це було важко. Невже він справді робив Сісі знижку в обмін на секс?
— Я можу помилятися, але в мене склалося враження, що Сісі купила тут будинок, бо щось знайшла у цьому місці. І я не маю на увазі тишу та спокій. Наскільки мені відомо, єдине, чого палко прагнула Сісі де Пуатьє, — це гроші. І престиж.
— Розкажіть, що ви робили в день її смерті, — попросив Бовуар.
— Я встав близько сьомої, розпалив камін, зробив каву і став чекати. Я знав, що вона прийде, і справді, близько восьмої вона з’явилася. Ми перекинулися кількома фразами. Я запитав, як вона провела Різдво. Вона знизала плечима. Мені шкода її доньку. Не хотів би мати таку матір. Так чи так, приблизно за годину вона пішла. Ми домовилися зустрітися на благодійному сніданку.
— Коли вона вирішила піти?
— Перепрошую?
— Ну, вона вирішила відвідати сніданок і гру в останню хвилину чи планувала це заздалегідь?
— Авжеж, це було заплановано. Я розповів їй про сніданок, але вона вже знала. Ми приїздили сюди рік тому, одразу після того, як вона купила тут будинок. Сісі попросила мене сфотографувати її в оточенні простих людей — її слова, не мої. Тож я пішов на сніданок і відзняв там дві плівки, а потім ми вирушили до озера дивитися керлінг. Холод був жахливий. Моя фотокамера врешті-решт замерзла, й мені довелося засунути її під пальто, під пахву, щоб відігріти. Я рухався по колу, намагаючись робити знімки з різних ракурсів. Сісі була не дуже фотогенічною, тому важливу роль грали правильне освітлення та вдалий ракурс. Також було бажано сфокусувати увагу на якомусь цікавому об’єкті. Старенька, що сиділа поруч, чудово для цього підходила. Сильна особистість. А як вона дивилася на Сісі! — Петров відкинувся на спинку крісла й розсміявся, пригадавши, якої огиди був сповнений вираз обличчя Кей. — І весь час осмикувала Сісі, щоб та сиділа спокійно. Сісі мало кого слухала. Узагалі-то, на моїй пам’яті такого не було, але цю стареньку вона послухала. Я б теж послухав. Вона кого завгодно залякає.
І звісно ж, Сісі сиділа тихо. Майже. Мені принаймні було значно легше працювати.
— Чому Кей Томпсон веліла Сісі сидіти тихо? — запитав старший інспектор Ґамаш.
— Сісі була вкрай нервозною. Завжди підхоплювався, щоб поправити попільничку, картину чи лампу. Усе їй було неправильно. Гадаю, зрештою це почало дратувати. Вона мала такий вигляд, ніби ось-ось її вб’є.
Ґамаш знав, що це просто образний вислів, і Петров явно навіть не зрозумів, що сказав.
— Сьогодні вранці ми отримали вашу проявлену плівку з лабораторії, — сказав Бовуар, підійшовши до столу і розклавши фотографії. Петров пішов до столу разом з іншими. На столі лежала серія знімків. Останні миті життя Сісі і те, що їх супроводжувало.
— Помічаєте щось цікаве? — запитав Бовуар.
За хвилину Петров випростався і похитав головою.
— Усе так, як я пам’ятаю.
— Нічого не бракує? Наприклад, низки фотографій від цього кадру до того? Від живої Сісі до мертвої Сісі. Ціле вбивство зникло.
