Дівчинка не відповіла.
— Тут холодно. Ти не проти, якщо я дам тобі свій светр? — Він зняв кофту й накинув її на голі плечі Крі, а потім повернувся до Лайона.
— Коли я піду, раджу вам загорнути її в ковдру й розпалити камін.
— Але ж від нього майже ніякого тепла, — промовив Лайон. «Не дратуйся! Говори впевнено, як господар будинку. Рішучим голосом!» — Окрім того, тут немає дров.
— Дрова є в підвалі. Я допоможу вам принести їх нагору. Ви, мабуть, маєте рацію щодо тепла, але вогонь створює гарний настрій і додає бадьорості. Це теж важливо. А зараз я маю до вас кілька запитань. — Ґамаш вийшов із вітальні до холу. Йому не хотілося затримуватись там надовго. Він планував зустрітися з Мирною в її книгарні до закриття.
— Яке справжнє прізвище вашої дружини?
— Де Пуатьє.
— А справжнє?
Лайона це запитання вкінець приголомшило.
— Не де Пуатьє? Про що це ви?
— Вона його вигадала. Ви не знали?
Лайон похитав головою.
— Що у вас із фінансами, мсьє Лайон?
Він розтулив рота, щоб збрехати, та встиг вчасно зупинитися. Більше не було потреби прикидатися тим, ким він не був. То Сісі раніше наполягала, а він мусив погоджуватися та вдавати, що вони народилися, щоб жити в такому маєтку на пагорбі. Народжені для величі. Народжені для багатства.
— Я віддав свої пенсійні заощадження, щоб купити цей будинок, — зізнався він. — Він нам не по зубах.
Він був здивований, наскільки виявилося легко говорити правду. Сісі казала йому, що їх ніколи не зрозуміють. Якщо хтось дізнається про їхнє справжнє життя, їм кінець. Але обман і таємничість усе одно призвели їх до загибелі. А тепер Річард Лайон сказав правду і нічого поганого не сталося.
— Тепер ви вже можете собі це дозволити. Ваша дружина була застрахована на сотні тисяч доларів.
Щойно він припустився помилки, і тепер глибоко шкодував, що сказав правду. Що б зробив президент Рузвельт? А капітан Пікард? А Сісі?
— Я не розумію, про що ви говорите.
Лайон знову брехав.
— Ваш підпис стоїть на страховому полісі. У нас є документи.
Відбувалося щось страшне.
— Ви інженер за освітою і винахідник. Ви могли б легко під’єднати силові кабелі, які вдарили вашу дружину струмом. Ви розуміли, що вона мала стояти у воді і зняти рукавички. У вас була можливість підсипати їй ніацин за сніданком. Ви знали її досить добре й могли легко передбачити, що вона займе найкраще місце під лампою. — Тепер голос Ґамаша, який своєю розважливістю тільки додавав жаху, став дуже тихим. Старший інспектор засунув руку до рюкзака і дістав фотографію. — Від самого початку мене турбувало, звідки вбивця знав, що Сісі схопиться за стілець попереду. Зазвичай люди так не роблять. Тепер я знаю. Ось звідки.
Він показав Річарду Лайону фотографію. Річард побачив свою дружину за хвилину до її смерті. Поруч їй щось говорила Кей, але увага Сісі була прикута до стільця попереду.
Річард Лайон почервонів.
— Ви, сер, теж знали.
— Я цього не робив, — промовив Лайон тонким, пронизливим голосом. Утекли навіть голоси, що звучали в нього в голові, залишивши його на самоті. Зовсім самого.
— Він не робив цього, — сказала Мирна двадцять хвилин по тому.
— Звідки ви знаєте? — запитав Ґамаш, влаштовуючись у кріслі-гойдалці.
Він витягнув свої довгі ноги перед дров’яною піччю, яка випромінювала тепло. Мирна приготувала для нього гарячий ромовий пунш і поставила на стос «Нью-Йоркського книжкового огляду», що лежав на тумбі для білизни. Ґамаш відтавав.
— Він весь час сидів поруч зі мною на трибуні.
— Я пам’ятаю, ви мені вже казали, та, можливо, він відійшов на кілька хвилин, а ви не помітили?
— Якби дорогою сюди від старого будинку Гедлі ваше пальто впало, хоча б на кілька хвилин, ви б помітили? — У її очах з’явився веселий блиск.
— Можливо. — Він розумів, до чого вона веде, і не хотів цього чути. Не хотів чути, що його ідеальний підозрюваний, його єдиний ідеальний підозрюваний, не міг цього зробити, тому що Мирна помітила б раптову відсутність якщо не Лайона, то тепла від його тіла.
— Послухайте, я не відчуваю жодної симпатії до цього чоловіка, — сказала вона. — Хтось протягом багатьох років доводив Крі ледь не до коматозного стану. Спочатку мені здалося, що в неї може бути аутизм, але після кількох хвилин, проведених із нею, я змінила свою думку. Гадаю, вона втекла від усіх, замкнулася. І я думаю, що винен Річард Лайон.
— Розкажіть мені про це докладніше.
Ґамаш підняв теплий кухоль із пуншем і відчув запах рому та спецій.
— Боюсь помилитися, але, на мою думку, Крі все життя піддавалася емоційному та словесному насильству. Я думаю, що кривдником була Сісі, але зазвичай в насильстві над дітьми є три сторони. Жертва насильства, кривдник і свідок. Один із батьків робить це, а другий знає, що відбувається, і ніяк не реагує.
— Якщо Сісі емоційно знущалася зі своєї доньки, чи могла б вона також знущатися і з чоловіка? — Ґамаш згадав, яким наляканим і розгубленим був Лайон.
— Майже без сумніву. Та все ж таки він батько Крі, і йому потрібно було врятувати її.
— Але він не врятував.
Мирна кивнула.
