Слів не пролунало. Лише схожий на розтин дині звук, із яким леза проникають у плоть, звук, із яким гак зривається із сухожиль та кісток. Голова Сіри впала на спину, неймовірно широко розкрилися вуста, а під грудиною вибухнуло все тіло. Щось його чикрижило так, як наче невидима сокира рубала останки Сіри Роб на дрова. Автопсію довершили непомітні оку скальпелі, бокові надрізи з’являлися, немовби працював божевільний хірург, документуючи свою улюблену операцію в непотребному сповільненому фільмуванні. Це була брутальна вівісекція. Вівісекція колись живої людини, бо коли кров перестала розлітатися навсібіч і минули конвульсії, тіло Сіри обм’якнуло знов із широко розведеними ногами, у відлунні непристойної демонстрації внутрішніх органів. І потім — найкоротшої з можливих митей — край ліжка проявилася розмита червоно-хромована пляма.
— Стоп-кадр. Збільшити. Контраст, — наказав домашньому комп’ютерові король Біллі.
І ляпка на зображенні перетворилася на голову із наркотичного кошмару: обличчя — череп зі сталі і хрому, щелепа — механізований гібрид вовчої пащі та парового екскаватора, рубінові лазери очей печуть із-за кривавих самоцвітів, кривий шип-клинок, що здіймається сантиметрів на тридцять із лоба живого срібла, і всіяний терновинням карк.
— Ктир?
Король Біллі кивнув — самим лише рухом підборіддя і щік.
— Що з хлопцем? — поцікавився я.
— Коли знайшли труп Сіри, його ніде не було, — відповів монарх. — Ніхто навіть не знав, що він зник, поки ми не знайшли диск. У ньому впізнали молодого тренера з Ендіміона.
— Ви щойно знайшли цей голофільм?
— Учора, — уточнив король Біллі. — Охорона виявила камеру спостереження на стелі. Менше міліметра в діаметрі. У Сіри цілий архів таких записів. Вона цією камерою користувалася тільки, щоб… е-е…
— Документувати будуарні забаганки, — підказав я.
— Саме так.
Я підвівся і підійшов до образу істоти, який ширяв у повітрі. Провів рукою крізь його чоло, шип і пельку. Комп’ютер обрахував його розміри і спроектував у реальному розмірі. Судячи з його голови, наш місцевий Ґрендель мав понад три метри заввишки.
— Ктир, — пробурмотів я, радше вітаючи його, ніж упізнаючи.
— Мартіне, розкажи мені, що ти про нього знаєш.
— Чому я? — відрубав я. — Я схожий на міфоісторика?
— Ти копався в пам’яті «ембріоносця», шукав інформацію про походження і природу Ктиря.
Я поворухнув бровою. Доступ до комп’ютера вважався справою приватною й анонімною, як і вхід в інфосферу у Гегемонії.
— То й що? Певно, сотні людей цікавилися легендою про Ктиря з часу, як почалися вбивства. Можливо, навіть тисячі. Хіба, блін, це не єдина байка про монстра,
Король Біллі поворушив своїми зморшками і струснув складками.
— Так, — погодився він. — Але ти копався у файлах за три місяці до першого зникнення.
— Ну, гаразд, — погодився я і впав на подушки дивана в голографічній ніші. — Копався. То й що? Мені потрібен був цей клятий образ для своєї клятої поеми. То я й досліджував питання. Можеш тепер мене заарештувати.
— Про що ти дізнався?
Але я вже страшенно сердився і тупав ратицями сатира по м’якому килиму.
— Тільки те, про що йдеться в бісовім файлі, — гаркнув я. — Чого тобі від мене треба, Біллі?
Король потер лоба і скривився, випадково тицьнувши пальцем собі в око.
— Не знаю, — відповів він. — Служба безпеки хотіла забрати тебе до себе на корабель і допитати в повному слідчому інтерфейсі. Натомість я вирішив поспілкуватися з тобою сам на сам.
Я кліпнув очима, затамувавши подих від дивного невагомого відчуття у животі. Повний слідчий інтерфейс означав шунти в корі головного мозку і гнізда під них у черепі. Більшість людей, що проходили цю процедуру, потім повністю одужували. Більшість.
— Розкажеш мені, що саме з легенди про Ктиря ти планував використати в своїй поемі? — тихо спитав король Біллі.
— Звісно. Якщо вірити благій звістці, яку поширює культ Ктиря, започаткований тубольним населенням, Ктир — це Князь Болю і Янгол Останньої Спокути родом із місць, непідвладних часу, котрий віщує кінець людського роду. І мені припав до вподоби цей метафоричний образ.
— Кінець людського роду, — повторив король Біллі.
— Ага. Він — архангел Михаїл, Мороній[121], Сатана, Личина Ентропії і потвора Франкенштайна в одній персоні. Ошивається навколо Гробниць часу, чекає, коли людству настане пора приєднатися у списку шлягерів вимирання до горил із дронтами й кашалотами, а він зможе вийти і ввергнути світ у хаос і згубу.
— Потвора Франкенштайна, — замислено проказав курдупель у зморшкуватому корзні. — Чому саме вона?
Я перевів подих.
— Тому що послідовники культу Ктиря вважають, що людство так чи інакше саме
— І вони знають, як його
— Ніколи про таке не чув. Вважається, що він безсмертний. Час над ним не владний.
— Якийсь бог?
