— Тож коли ви запропонували свою участь у прощі Ктиря, ми дали свою згоду. Відтак коли ви зреклися власної пропозиції, нас обійняв відчай.
Вираз здивування на обличчі Джонні було не відрізнити від щирої людської емоції.
— Я запропонував? Коли?
— Вісім місцевих днів тому, — проказав єпископ. — У цьому приміщенні. Ви самі прийшли до нас із пропозицією.
— А я не повідомляв вас, що саме мене спонукало вирушити… у прощу Ктиря?
— За вашими словами, йшлося про… здається, ви скористалися фразою «задля самопросвіти». За потреби можемо показати відеозапис. Ми фіксуємо всі подібні бесіди в Храмі. Для вашої ж зручності можемо поділитися його копією.
— Так, — погодився Джонні.
Єпископ кивнув, і причетник, чи хто він там у біса такий, зник на якусь мить у сутіні, а незабаром повернувся зі стандартним відеочипом у руці. Єпископ ще раз кивнув, і чоловік у чорній мантії зробив крок уперед і передав чип Джонні. Я все ще тримала травмат напоготові, поки служка не повернувся до півкола спостерігачів.
— Навіщо ви по нас відправили тітушок? — спитала я. Мій голос уперше звучав перед єпископом і здався мені надто гучним та надсадним.
Священнослужитель Ктиря відмахнувся пухкою рукою.
— Пан-Кітс висловив побажання долучитися до найсвятішого паломництва. Оскільки ми вважаємо, що Остання Спокута наближається з кожним днем, то для нас це має непересічне значення. Через якийсь час наші агенти повідомили, що пан-Кітс міг стати жертвою одного чи кількох нападів, а також те, що один приватний детектив… ви, пан-Ламіє… несете відповідальність за знищення кібрида-охоронця, якого ТехноКорд надав пан-Кітсові.
— Охоронця?! — остовпіла я.
— Звісно. — Єпископ повернувся до Джонні. — Хіба добродій із косичкою, якого нещодавно вбили на екскурсійному маршруті тамплієрів, не та сама особа, котру ви нам представили тиждень тому як особистого охоронця? Його можна побачити на нашому записі.
Джонні нічого не відповів. Він напружено намагався щось пригадати.
— Хай там як, — правив далі єпископ, — нам потрібна ваша відповідь щодо прощі до кінця тижня. За дев’ять днів «Вічнозелена секвоя» полишає Мережі.
— Але ж це корабель-дерево тамплієрів, — зауважив Джонні. — Вони не стрибають до Гіперіона.
— У нашому випадку стрибають, — усміхнувся єпископ. — Ми небезпідставно вважаємо, що це може бути остання проща за сприяння нашої Церкви, а тому ми зафрахтували зореліт храмовників, щоби дозволити якомога більшій кількості вірян здійснити подорож.
Він змахнув рукою, і чорно-червоні мантії відступили назад у темряву. Двоє екзорцистів надійшло, щоби скласти єпископське крісло.
— Будь ласка, дайте нам знати про своє рішення, щойно ви на нього зважитеся.
Його не стало. А екзорцист, котрий лишився замість нього, провів нас до виходу.
Обійшлося без телепортів. Ми вийшли через головний вхід Храму і стали нагорі довгих сходів, споглядаючи внизу Торговий центр Анфілади у Вулику та вдихаючи прохолодне, насичене олійними ароматами повітря.
Автоматичний пістолет батька лежав у шухляді, де я його і залишила. Я пересвідчилася, що магазин повний стрілоподібних кінетичних набоїв — флешет, вставила його назад і рушила зі зброєю на кухню, де готувався сніданок, а Джонні сидів за довгим столом, прикипівши поглядом до вантажного доку за сірими вікнами. Я забрала з плити омлет і сіла навпроти нього. Коли я наливала собі кави, чоловік поглянув на мене.
— Ти віриш йому? — поцікавилася я. — Що це був твій власний задум?
— Ти ж бачила відеозапис.
— Його можна підробити.
— Можна. Але він справжній.
— То навіщо ти визвався добровольцем у прощу? Чому твій охоронець намагався тебе вбити після розмови зі священнослужителями Ктиря і капітаном тамплієрів?
Джонні скуштував омлет, кивнув і ще раз угородив у смажені яйця виделку.
— Охоронець… для мене цілковита загадка… Мабуть, його прикріпили до мене впродовж тижня, що випав у мене з пам’яті. Очевидно, що насправді його завданням було не дати мені щось дізнатися… або ліквідувати мене в разі, якщо я випадково на це сам наштовхнуся.
— Щось у Мережі чи базовій площині інфосфери?
— Гадаю, в Мережі.
— Нам треба знати, на кого він… воно… працювало і навіщо його закріпили за тобою.
— А я знаю, — відповів Джонні. — Щойно питав. Корд відповів, що охоронця прикріпили на мій запит. Кібрида контролювала ланка штучних інтелектів, яка відіграє роль служби безпеки.
— Спитай, чому він тебе намагався вбити.
— Уже. Вони рішуче заперечують, що це можливо.
— То чого цей охоронець валандався за тобою цілий тиждень після вбивства?
— Кажуть, що оскільки після своєї… втрати цілісності… я не замовив собі охорону повторно, керівництво Корду вважало за раціональне забезпечити мені захист.
— Сякий-такий захист, — розсміялася я. — Якого ляда він гасав по світу тамплієрів, коли я його зловила? Джонні, це навіть не схоже на правдоподібну історію.
— Не схоже.
— Та і єпископ не пояснив, звідки в Церкви Ктиря доступ до телепорту на Стару Землю… чи як ви там називаєте цей світ-декорацію.
— Ми ж не питали.
— Я не питала, бо хотіла вийти з того клятого храму з цілими руками й ногами.
