Міна Ґледстон вийшла з-за столу, щоби потиснути мені руку і провести до крісел. Було дивно знову бачити її наживо після стількох років споглядання через ГТБ. Так вона здавалася ще більш приголомшливою: коротка стрижка, шпакуваті хвилі зачіски, гострі вилиці та підборіддя, немов у Лінкольна (про що не забували повсякчас згадати всі обізнані в історії експерти), але на її обличчі домінували саме великі сумні карі очі, від погляду яких будь-яка людина одразу розуміла, що перебуває поруч із щирою, абсолютно непідробною особою.
У мене пересохло в роті.
— Дякую, що знайшли час прийняти мене, пан-Директрисо. Я уявляю, яка ви зайнята.
— Для тебе в мене завжди є час, Брон. Так само, як у твого батька завжди знаходився час зустрітися зі мною, ще коли я була молодшим сенатором.
Я кивнула. Одного разу батько дав Міні Ґледстон характеристику як єдиному політичному генію в усій Гегемонії. Він знав, що колись вона стане виконавчою директрисою Сенату попри пізній старт у політиці. Шкода, що батько не дожив до її обрання.
— Як мама, Брон?
— Усе добре, пан-Директрисо. Рідко виїжджає з нашого літнього будиночка на Фригольмі. Але ми бачимося що-Різдва.
Ґледстон кивнула. Вона буденно сиділа на краю масивного письмового столу, про який бульварна преса розповідала, що він нібито належав убитому президенту США — не Лінкольну, але іншому голові тієї держави з періоду до Великої Помилки. Тепер же вона посміхнулася, обійшла стіл і примостилася поруч зі мною на простенькому стільці.
— Мені бракує твого батька, Брон. Хотілось би, щоб він зараз працював в уряді. Бачила ставок, коли йшла сюди?
— Так.
— А пам’ятаєш, як ви з моїм Крестеном, ще обоє ледве дибаючи, запускали там іграшкові вітрильники?
— Ніби в тумані, пан-Директрисо. Я була ще дуже маленька.
Міна Ґледстон усміхнулася. Задзеленчав інтерком, але вона змахнула рукою. І він змовк.
— Чим я можу допомогти, Брон?
— Пан-Директрисо, — перевела я подих, — напевно, ви в курсі, що я працюю незалежним приватним детективом… — Ствердного кивка головою я чекати не стала. — Справа, якою я останнім часом займаюся, привела мене знову до батькового самогубства…
— Брон, ти ж бо знаєш, той випадок розслідували дуже ретельно. Я читала звіт комісії.
— Ага. Я — теж. Проте нещодавно я дізналася дуже дивні речі про ТехноКорд і його позицію щодо планети Гіперіон. Хіба не ви з батьком працювали над законопроектом, який мав би включити Гіперіон до Протекторату Гегемонії?
Ґледстон кивнула.
— Так, Брон. Але того самого року ми розглядали ще з півтора десятка інших колоній. Допуск не дали жодній.
— Ваша правда. Але Корд і Консультаційну раду штучних інтелектів цікавить у першу чергу Гіперіон.
Директриса постукувала стилусом по нижній губі.
— Про яку інформацію йдеться, Брон?
Я почала була відповідати, але вона підняла палець із коротко підстриженим нігтем.
— Зажди! — Вона набрала інтерактив. — Томасе, я вийду на хвильку. Будь ласка, проконтролюй, щоби торгову делегацію з Сьомої Дракона чимось розважили, якщо я трошки відстану від графіка.
Я не помітила, щоби вона ще набирала де-небудь який-небудь код, але біля дальньої стіни загудів і відкрився синьо-золотий портал. Жестом вона запропонувала мені пройти першою.
До самісінького обрію, який здавався дальшим, ніж на більшості планет, тягнулася рівнина із золотою травою заввишки по коліна. Блідо-жовте небо з яскравими мідними пасмугами, що могли насправді виявитися хмарами. Планети я не впізнала.
Міна Ґледстон і собі пройшла в портал, після чого торкнулася приладу на рукаві, схожого на комлог. Телепорт зник. Теплий вітерець приніс пряні аромати.
— Пробач за незручності, Брон. На Кастроп-Раукселі взагалі немає інфосфери та супутників. Тепер розказуй, про що хотіла говорити. Що ти змогла дізнатися?
— Нічого такого, що б вимагало аж настільки серйозної системи безпеки, — озирнула я порожній степ. — Можливо… Я просто дізналася, що ТехноКорд надзвичайно цікавиться Гіперіоном. А також вони побудували такий собі аналог Старої Землі… цілу планету!
Якщо я очікувала на вираз подиву у Ґледстон, то мене чекало розчарування. Директриса просто кивнула.
— Так. Нам відомо про аналог Старої Землі.
— То чому про це ніколи не заявляли? — приголомшено спитала я. — Якщо Корд спроможний відбудувати Стару Землю, хіба це не зацікавило би багатьох людей?
Ґледстон рушила з місця, і я гуляла поруч із нею, прискорюючи постійно ходу, щоби не відставати від її семимильних кроків.
— Брон, розголошувати цю інформацію не в інтересах Гегемонії. Нашим найкращим людям із розвідувальної служби не відомі мотиви таких учинків ТехноКорду. Жодних ідей. Тому зараз найкраща політика — це вичікування. А що там із Гіперіоном?
У мене не було ані найменшого уявлення, чи можна довіряти Міні Ґледстон, ні тоді, ні сьогодні. Проте я добре розуміла, що коли ти хочеш одержати інформацію, то мусиш спочатку чимось ділитися.
— Вони створили аналог-реконструкцію одного поета зі Старої Землі, — сказала я, — і, здається, одержимі тим, щоб ніяким чином не допустити його на Гіперіон.
Ґледстон вирвала бадилинку трави і закусила її.
