— Так.
— Навіщо?
— На це питання немає простої відповіді, Брон. Принаймні не простішої від того, чому десять тисяч поколінь людства шукало Бога в мільйонах масок. Проте інтереси Корду лежать радше у сфері ефективності, посилення достовірності обробки… змінних.
— Але ж ТехноКордові доступні власні ресурси та мегаінфосфери двохсот планет.
— І все одно в їхніх прогностичних можливостях будуть… прогалини.
Я викинула сигарету у вікно, спостерігаючи за падінням оранжевого приску в темряві. Нічний бриз раптом здався холодним. Я зіщулилася.
— Яким чином усе це… Стара Земля, проекти воскресіння, кібриди… яким боком усе це причетне до створення Абсолютного Інтелекту?
— Не знаю, Брон. Вісім стандартних століть тому, на початку Першої інформаційної ери, чоловік на ім’я Норберт Вінер написав: «Чи може Господь грати в серйозні ігри зі своїм творінням? Чи може будь-який творець, навіть обмежений, зіграти в серйозну гру зі своїми творіннями?»[171] Що стосується перших своїх штучних інтелектів, то людство розв’язувало це питання із непереконливим результатом. Корд змагається з ним через свої проекти воскресіння. Можливо, програму Абсінту завершено і все це — просто функція абсолютного Творіння / Творця, особистості, чиї мотиви далеко за межами розуміння Корду, так само як мотиви Корду далеко за межами розуміння людства.
Я почала ходити темною кімнатою, стукнулася об низький столик коліном і так і застигла.
— Але це ніяк не відповідає на запитання, хто намагається тебе вбити.
— Ні, — погодився Джонні, підвівся і рушив до дальньої стіни. Чиркнув сірник, і загорілася свічка. Наші тіні затанцювали на стінах та стелі.
Джонні підійшов ближче і обійняв мене за плечі. Приглушене світло забарвило його кучері й вії в мідні відтінки і торкнулося високих вилиць і вольового підборіддя.
— Чому ти така напружена? — спитав він.
Я тільки подивилася на нього у відповідь. Його обличчя лишалося на відстані кількох дюймів від мого. Ми були однакові на зріст.
— Ходімо, — промовила я.
Замість цього він подався вперед і поцілував мене. Його губи були м’які і теплі, а цілунок, здавалося, тривав кілька годин.
— Слухай-но… — прошепотіла я, коли ми на мить відірвалися один від одного.
Джонні не дав закінчити. Він підняв мене і на руках відніс в іншу кімнату. Високе ліжко. М’які перини, пухка ковдра. Свічки в іншій кімнаті мерехтіли й танцювали, поки ми роздягали одне одного в гарячковому запалі.
Тієї ночі ми кохалися тричі, щораз відповідаючи на неквапні пристрасні спонуки доторку, теплоти, близькості та неминучої інтенсивності відчуттів. Пам’ятаю, як поглянула на нього під час другого разу; очі заплющені, волосся вільно спадає на чоло, рум’янець на блідих грудях у мигтінні свічки, несподівано м’язисті руки й долоні, які притримують мене. Тієї ж секунди він розплющив очі, і в їхньому відображенні я побачила тільки емоції і пристрасть тієї миттєвості.
Ми поснули майже вдосвіта, і щойно я відвернулася та стала засинати, то відчула прохолодний захисний і водночас тривіальний, без жодного натяку на відчуття власності доторк його руки на своєму стегні.
Вони наскочили із першими променями сонця. Їх було п’ятеро, не лузійці, але всі — кремезні чоловіки, які злагоджено діяли.
Я їх почула, коли вони висадили двері квартирки. Я скотилася з ліжка, підскочила до дверей спальні і побачила, як вони ввалюються у кімнату. Джонні сів, щось прокричав із постелі, коли перший із нападників підняв травмат. Перед сном Джонні натягнув бавовняні труси, ну а я лишилася голяка. Під час бійки з одягнутою людиною існує чимало мінусів, але найбільший із них — психологічний. І якщо подолати свій занижений поріг вразливості, решта компенсується доволі легко.
Перший побачив мене, але все одно вирішив першим ділом вистрілити в Джонні, відтак мусив поплатитися за свою помилку. Ногою я вибила зброю із його рук і відправила у нокдаун ударом за ліве вухо. В кімнату пробилося ще двоє. Цього разу їм вистачило мізків першим ділом узятися за мене. Інші двоє кинулися на Джонні.
Я заблокувала чиюсь руку з випростаними пальцями, парирувала удар супротивника ногою, оскільки він і справді міг завдати шкоди, та відступила. Ліворуч від мене стояв високий комод, і його верхня шухляда висунулася плавно та замашно. Здоровань навпроти мене прикрив обличчя обома руками. Товсте дерево від удару тріснуло, але через свою інстинктивну реакцію він розкрився на якусь секунду, тому в удар ногою я вклала всі свої сили. Другий захарчав і повалився на першого напарника.
Джонні ще борюкався, але один із штурмовиків схопив його прийомом удушення, а інший тримав за ноги. Я стала в стійку, відбила черговий удар мого номера два і перестрибнула ліжко. Навіть не писнувши, чоловік, що тримав Джонні за ноги, вилетів крізь вікно, розбивши його шибку та лутку.
