У другому фрагменті по грубілому паперу літав розмашистий почерк, ніби слова були записані в нотатнику поквапно:
Я вагітна. Гадаю, Джонні про це знав. Але не впевнена.
Я вагітна аж двічі. Перший раз — дитиною Джонні. А вдруге — пам’яттю петлі Шрена. Не знаю, чи вони якось пов’язані між собою. До народження дитини ще багато місяців, а до зустрічі із Ктирем — лише кілька днів.
Але я згадую ті хвилини, які збігли між миттю, коли в мене забрали понівечене тіло Джонні, щоби показати його натовпу, та моментом, коли мене відвели в лазарет. У темряві навколо стояли сотні священиків, причетників, екзорцистів, служок та вірян… і всі вони як один у червоному присмерку під статуєю Ктиря, що без угаву крутилася, зачали речитатив. І їхні голоси відлунювали під готичними склепіннями. І наспівували вони про щось на кшталт:
Я була вся в ранах, у мене був шок. Тоді я нічогісінько не второпала. Не розумію цього я і зараз.
Але я знаю, що коли настане час і прийде Ктир, ми з Джонні зустрінемо його разом.
Давно опустилася ніч. Гондола канатки піднімалася між зорями й льодом. Усе товариство сиділо тихо, так що чути було, як порипує кабель.
Трохи згодом Лінар Гойт заявив Брон Ламії:
— То в тебе теж хрестоформа.
Ламія поглянула на священика.
До жінки нахилився полковник Кассад:
— Гадаєте, Гет Мастін і був тим храмовником, із яким спілкувався Джонні?
— Можливо. Я так і не дізналася цього.
— Це ви вбили Мастіна? — навіть не змигнувши, спитав військовик.
— Ні.
Мартін Силен потягнувся і позіхнув.
— У нас іще кілька годин до світанку, — промовив він.. — У когось є в планах поспати?
Кивнуло декілька голів.
— Я залишуся на чатах, — сказав Федман Кассад.
— Я вам складу компанію, — відгукнувся Консул.
— А я вам підігрію каву, — заявила Брон Ламія.
Поки решта спала, а немовля Рахіль тихо кувікала вві сні, інші троє сиділи біля вікон та дивилися на холодні і далекі зірки, що яріли у високогірній ночі.
