Так розпочалася наша особиста Діаспора — моя і Треті. Я був ефективний. Я був природженим дипломатом. Уже за п’ять років я обіймав посаду заступника консула, а ще за три — консула. У заґумінкових світах це був максимально можливий кар’єрний ріст.
Так я вирішив. Я працював на Гегемонію. І я чекав.
Спочатку моя роль полягала в тому, щоби додати воістину Мережевої вигадливості тим діям, які колоністам вдавалися на славу — нищити справді аборигенне життя. Це абсолютно невипадково, що за шість століть міжзоряної експансії Гегемонія не зустріла жодного виду, який би вважався розумним за шкалою Дрейка-Тьюрінґа-Ченя[202]. На Старій Землі здавна діяло правило: якщо будь-який біологічний вид включає людину до свого меню у харчовому ланцюзі, то невдовзі він уже одержував статус вимерлого. При розширенні Мережі будь-який біологічний вид, що міг скласти серйозну конкуренцію інтелекту людини, одержував статус вимерлого ще до відкриття першого телепорту у власній планетарній системі.
На Вирі ми переслідували невловимих цеплінів у їхніх хмарних вежах. Хай би вони і не були ані людиноподібними, ані розумними за стандартами ТехноКорду, та наскільки ж вони здавалися прекрасними! І коли цепліни гинули, граючи брижами всіх відтінків райдуги, так і не передавши свої багатобарвні послання своїм зграянам, їхня предсмертна агонія не піддавалася жодному опису словами. Їхню фоторецептивну шкуру ми продавали корпораціям із Мережі, м’ясо — планетам типу Небесної Брами, а кістки перемелювали на порошок, який називали афродизіаком і торгували імпотентам та забобонним людям у двох десятках інших світів.
На Вертограді я виступав дорадником інженерів аркології, які осушили Великі Мочарі, поклавши кінець короткому пануванню болотних кентаврів, що там раніше заправляли, а значить, і загрожували прогресу Гегемонії. Врешті-решт кентаври спробували мігрувати, але Північні Гони виявилися надто сухими, тож коли я туди потрапив через кілька десятків років, коли Вертоград уже був частиною Мережі, то тільки у найвіддаленіших Гонах іще зустрічав їхні муміфіковані рештки, які були розкидані навсібіч, ніби лушпиння екзотичних рослин із якоїсь барвистішої епохи.
